За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Огляд судової практики ВС-ККС за листопад 2021 року
Зокрема, ККС ВС звернув увагу на такі проблеми кримінального права:
✅ визначення підстави та умов звільнення особи від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 ст. 309 КК України;
✅ тлумачення поняття «уразливий стан особи» як ознаки торгівлі людьми (ст. 149 КК України) та чи є обов’язковим висновок експерта для визначення такого уразливого стану особи;
✅ кваліфікацію за ст. 301 КК України розповсюдження відеофайлів порнографічного характеру з використанням програми обміну файлами між усіма користувачами цієї програми в мережі «Інтернет».
Окрім того, ККС ВС висловився з приводу таких питань кримінального процесуального права України:
✅ чи підлягає апеляційному оскарженню ухвала місцевого суду про повернення обвинувального акта прокурору, згідно з яким особа обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, для його внесення до суду з урахуванням вимог гл. 25 КПК України;
✅ на кого покладаються всі процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов’язані з розслідуванням кримінального провадження, якщо потерпілий у справі приватного обвинувачення відмовився від обвинувачення, а суд закрив кримінальне провадження;
✅ яким вимогам повинен відповідати статист, який залучається слідчим до проведення слідчого експерименту в кримінальному провадженні, та чи передбачає КПК України обов’язок вносити дані про особу статиста у процесуальні документи.
Упродовж листопада 2021 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.
Огляд судової практики ВС-КЦС за грудень 2021 року
Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:
✅ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, звернено увагу на те, що шлюб за своєю природою не є правочином, тому положення ЦК України про правочини не застосовуються до вимог про визнання шлюбу недійсним. Не застосовуються до таких вимог і положення ЦК України про позовну давність, оскільки вимоги, що випливають із сімейних правовідносин, виключені зі сфери дії позовної давності;
✅ у спорах, що виникають із спадкових правовідносин, констатовано, що поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини є реєстрація смерті спадкодавця як смерть невідомої особи;
✅ у спорах, що виникають із трудових правовідносин, вказано, що відсутність у заяві про звільнення конкретної дати звільнення свідчить про відсутність волевиявлення працівника на припинення трудового договору за взаємною угодою сторін;
✅ у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, зазначено, що необізнаність особи про неможливість відчуження спірного автомобіля з огляду на його перебування в заставі не є підставою для заперечення можливості кредитора (заставодержателя) реалізувати право на погашення кредитної заборгованості за рахунок заставного майна;
✅ у спорах, що стосуються питань процесуального права, зауважено, що під час вирішення питання про стягнення аліментів державний виконавець має враховувати отриманий боржником (платником аліментів) дохід від використання належних йому земельних ділянок, який збільшує його майно, навіть за відсутності реєстрації права власності на них у державному реєстрі речових прав або іншого права користування (оренди) ними.
Неофициальные переводы текстов постановлений (решения) Европейского Суда, принятых по делам в отношении Российской Федерации, получены Верховным Судом Российской Федерации из аппарата Уполномоченного Российской Федерации при Европейском Суде по правам человека. Тексты указанных постановлений размещены в разделе «Ведомственный контур» Государственной автоматизированной системы Российской Федерации «Правосудие» (папка «Международное право»).
Справа № 757/63902/21
Це наша справа. Районний суд дуже ретельно, на відміну від голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду (без України) розібрався у правовідносинах з добровільної вакцинації та порушенням прав та основоположних свобод. Рішення можна розбирати на цитати.
Суд зазначив, що згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» обов`язковими профілактичними щепленнями в Україні є щеплення проти: дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу і включені до Календаря профілактичних щеплень в Україні (Календар щеплень), затверджений наказом МОЗ 16.09.2011 року за №595, в редакції наказу МОЗ від 11.08.2014 р. за №551, зареєстрований в Міністерстві юстиції України (МЮУ).
Календар щеплень встановлює перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.
В той же час, Календар щеплень серед переліку обов`язкових щеплень, які можуть бути введені за епідеміологічними показаннями, не передбачає щеплення проти ГРВІ COVID-19.
Отже, така підстава для відсторонення від роботи, як відмова/ухилення від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, що зазначена в оспорюваному наказі №573-к неспроможна, оскільки не передбачена нормативно-правовим актом, який регулює такі правовідносини (ГРВІ COVID-19 не внесена в Календар щеплень, як хвороба проти якої обов`язково слід робити щеплення).
Обов`язковою та єдиною підставою для визначення додаткових профілактичних щеплень є діяльність, яка може призвести до зараження працівників та/або поширення ними інфекційних хвороб (ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Із оскаржуваного наказу №573-к не вбачається, що діяльність відповідача та відповідно позивача відноситься до діяльності, яка може призвести до зараження інших осіб.
Так само наказ МОЗ від 04.10.2021 р. №2153 не встановлює та не передбачає, що діяльність осіб, що перелічені в наказі може призвести до їх зараження та/або поширенню ними інфекційних хвороб.
Отже, другою підставою для визнання наказу №573-к протиправним є факт недотримання відповідачами процедури відсторонення позивача від роботи. Тобто в даному випадку відсторонення позивача від роботи, за наказом роботодавця, мало б бути оформлено на підставі подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про таке усунення (відсторонення). Однак в матеріалах справи такого документа не міститься, з чого суд робить висновок, про відсутність вищенаведеного подання.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст.ст. 42,43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», передумовою будь-якого медичного втручання є отримання відповідної на те інформованої згоди пацієнта.
Відтак, в розумінні ст.ст. 3, 28 Конституції України, клінічні випробування на громадянах лікарських засобів без їх вільної згоди з застосуванням будь-яких засобів примусу є протизаконним.
Отже виходячи із наведених норм національного законодавства, актів міжнародного права та здорового глузду слід дійти висновку, що право працівника на працю є домінантним над не обов`язковою вакцинацією.
Резюмуючи наведене, суд доходить висновку, що підстав для відсторонення ОСОБА_1 , в розумінні статті 46 КЗпП України, немає, позаяк така підстава як: не вакцинація особи від ГРВІ COVID-19, яка до того ж не є обов`язковою – не передбачена чинним трудовим законодавством.
Справа № 236/5152/21
Чергове обгрунтоване та законне рішення, що захищає громадян України від неправомірного втручання в їх права. Саме таких суддів громадяни поважають, саме такі судді варті поваги та відновлюють довіру до судової гілки влади не виконуючи сліпо чиїсь забаганки та безглузді методичні рекомендації.
Суд зазначив, що статтею 21 КЗпП України проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі Закон № 1645-III) профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Отже, дана стаття передбачає обов`язкові щеплення проти окремих видів інфекційних хвороб. При цьому в даному переліку не міститься посилання на обов`язкове щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Ухвалення рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань.
Отже, суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.
Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.
Європейська хартія прав пацієнтів у статті 6 гарантує кожному право на конфіденцйіність особистої інформації, включаючи інформацію про свій стан здоров`я і можливі діагностичні чи терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів.
Конституція України (статті 32 і 34) та статті 285 і 286 Цивільного кодексу України гарантують ці ж права на національному рівні.
В даному випадку суд констатує, що відсторонивши позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, та надання відповідних доказів, відповідач фактично поклав на нього обов`язок вчинити дії, які не визнані державою як примусові за законом. З наведених судом нормативних актів вбачається, що вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень ні як обов`язкові, ні як обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Відтак, наказом відповідача про відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19 порушено його права гарантовані Конвенцією про захист прав та основоположних свобод. Тому суд приходить до переконання, що втручання держави у права позивача відбулося.
Запобігання зараженню вірусом, не може розглядатись як легітимна мета за обставинами цієї справи, оскільки обмеження позивача в праві заробити собі на життя та на повагу до його приватного життя полягає у праві вибору не робити те, що не визнано обов`язковим для всіх жителів України за законом.
Відповідачем не надано суду доказів того, що обмежувальний захід, у виді відсторонення позивача від роботи, до якого він вдався і який мав для позивача негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети – запобіганню зараженню вірусом працівників відповідача.
З метою ефективного захисту порушених прав позивача, виконуючи завдання цивільного судочинства щодо справедливого вирішення справ по суті, суд вважає необхідним зобов`язати відповідача Акціонерне товариство “Українська залізниця” нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу від 09.12.2021 року № 400 «Про відсторонення від роботи», з часу відсторонення 09.12.2021 року до часу фактичного виконання судового рішення, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, ст. 235 КЗпП України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення за один місяць середньої заробітної плати.
Справа № 431/5900/21
Це наша справа. Нарешті з`явився повний текст судового рішення. Черговий суд знову підтвердив порушення права на працю та незаконне примушування до вакцинації.
Суд зазначив, що у судовому засіданні відповідачем не надано було достатніх, належних та допустимих доказів того, що роботодавцем при відстороненні позивача від роботи у зв`язку із відсутністю у нього щеплення проти COVID-19 дотримано вимог ч.6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог ч.2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо недопуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.
Оскаржуваний наказ про відсторонення ОСОБА_2 від роботи було винесено работодавцем на підставі лише повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, яке саме по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови чи ухилення позивача від обов`язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання ним медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.
Оскаржуваний наказ було видано на підставі нормативно – правового акту, який не набрав чинності, оскільки видання наказу відбулося 05.11.2021, а нормативний акт набрав чинності 08.11.2021 і тільки з моменту його набрання чинності могли бути встановлені факти відмови чи ухилення від щеплення, тому здійснення відсторонення 05.11.2021 відбулося, в тому числі, і без встановлення факту відмови чи ухилення від щеплення, оскільки станом на 05.11.2021 ще не було обов`язковим.
Винесення відповідачем оскаржуваного наказу на підставі повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, від респіраторної, а не інфекційної хвороби, є порушенням вимог ч. ч.2, 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ч.2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» відсторонивши позивача від роботи з порушенням вимог законодавства, відповідач порушив право позивача на працю.
Справа № 640/16878/21
Це наша справа. Суд зазначив, що питання сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України “Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування” врегульовані Порядком сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 (далі – Порядок).
Згідно з пунктом 15-1 Порядку, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
З системного аналізу наведених правових актів суд приходить до висновку, що із загального правила про обов`язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено винятки для громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Водночас, суд зазначає, що під час розгляду даної справі відповідачем будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у неї права на звільнення від сплати збору, не надано.
Таким чином, суд приходить до висновку, що 27.09.2019 року позивач вперше придбав житло і при нотаріальному оформленні договору купівлі-продажу квартири безпідставно сплатив збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% від його вартості, а саме 56 512,16 грн.
Суд зазначає, що зважаючи на відсутність в органів Пенсійного фонду України, в силу незалежних від них обставин, можливості зробити самостійний і беззаперечний висновок про придбання позивачем житла вперше, а також на те, що такі обставини встановлені в ході розгляду адміністративної справи, прийняття судом рішення про зобов`язання сформувати та подати до відповідного органу Державної казначейської служби відповідне подання є єдиним способом відновлення прав позивача, ефективним механізмом захисту таких прав, який відповідатиме принципу верховенства права.
Справа № 753/21491/18
Це наша справа, яка в черговий раз доводить, що провадження необхідно зупиняти до моменту оскарження права власності, щоб штучно не створювати нові позови.
Суд зазначив, за обставинами справи установлено, що на момент звернення до суду з цим позовом позивач був власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , проте на даний час на підставі рішення суду його право власності на квартиру припинилося.
Отже ураховуючи, що наразі позивач не є власником спірної квартири, його права не підлягають захисту в обраний ним спосіб, у зв`язку з чим правові підстави для задоволення позову відсутні.
За обставинами справи установлено, що на момент звернення до суду з цим позовом позивач був власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , проте на даний час на підставі рішення суду його право власності на квартиру припинилося.
Отже ураховуючи, що наразі позивач не є власником спірної квартири, його права не підлягають захисту в обраний ним спосіб, у зв`язку з чим правові підстави для задоволення позову відсутні.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube:Немного о праве от Ростислава Кравца
- в Telegram:
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в LinkedIn:Law Firm Kravets & Partners
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
