ОЗУ ВП ВС все ж вирішила оприлюднити низку рішень за останні три тижні. Сумно спостерігати, як заради власного статусу та заробітної плати права та свободи громадян України випадковими людьми знищуються. Друзі Князєва, Шабуніна та кишенькових посіпак іноземців саме так і бачать мету судової реформи та успішну побудову колонії де права українців нічого не варті. Звичайно є, але не багато суддів у ВП ВС, які не зрадили присязі, але це одиниці.
До огляду включена низка постанов про порушення Президентом України Володимиром Зеленським Закону, позиції щодо застосування ст. 625 ЦК при відшкодуванні шкоди, застосування арбітражних застережень, правонаступництва у виконавчому провадженні, огляди практик касаційних судів та ЄСПЛ, постанова щодо перетину кордону, відмові Приватбанку у перекладенні обов’язку сплати податків на вкладників, чергова постанова щодо недотримання прокурором порядку звернення до суду й багато іншого.
За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 686/7081/21
Велика палата зазначила:
91. У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов’язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.
92. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Ні Закон № 266/94-ВР, ні Закон № 4901-VI не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов’язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об’єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.
93. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника.
94. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов’язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов’язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред’явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
Справа № 910/3208/22
Випадкові люди зазначили, що:
9.19. Стаття 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачає, що арбітражне рішення незалежно від того, в якій країні його було винесено, визнається обов’язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті 36 цього Закону. Тобто встановлений цим Законом і процесуальним законодавством порядок визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу охоплює також іноземні арбітражні рішення, які є такими за положеннями Конвенції.
9.20. Отже, за положеннями Конвенції, законів України «Про міжнародне приватне право» та «Про міжнародний комерційний арбітраж» «іноземним» слід вважати арбітраж, спір у якому виник із правовідносин з іноземним елементом та місце якого знаходиться за кордоном, тобто в іншій державі, ніж та, в якій рішення арбітражу буде запитуватися до виконання. Спір з приватноправових відносин з іноземним елементом між юридичним особами, зареєстрованими в Україні, може бути переданий на вирішення іноземного арбітражу за положеннями цих актів з урахуванням обмежень, які встановлює внутрішнє законодавство, зокрема норми процесуального закону про виключну юрисдикцію українських судів.
9.21. Під час розгляду цієї справи суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, а Позивач не посилався на обставини, за яких цей спір не може бути переданий на вирішення арбітражу.
9.35. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що спір, який виник між сторонами у цій справі, має бути переданий на вирішення арбітражу згідно з пунктом 12.1 Контракту, що є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України.
Справа № 9901/43/21
Чергове рішення, яке встановлює порушення Президентом України Володимиром Зеленським Закону та Конституції України.
11. Судове рішення умотивовано тим, що конституційно-правовий статус інституту Президента України базується на правилах та нормах, які визначають статус глави держави у механізмі державного управління. Повноваження Президента України, порядок їх реалізації, взаємодії з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування нормативно встановлені. Зокрема, повноваження Президента України щодо формування складу Конституційного Суду України передбачено статтею 106 Конституції України, у пункті 22 частини першої якої вказано, що Президент України призначає на посади третину складу Конституційного Суду України. За висновком суду першої інстанції, реалізація повноважень Президента України стосовно формування складу Конституційного Суду України здійснюється виключно шляхом видання указів про призначення суддів Конституційного Суду України. Іншого способу реалізації Президентом України конституційних повноважень, пов’язаних із формуванням Конституційного Суду України, Основним Законом України не передбачено. При цьому, покликаючись на юридичні позиції, висловлені в рішеннях Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 5- р/2019, від 15 вересня 2009 року № 21-рп/2009, від 10 квітня 2003 року № 7- рп/2003, від 7 квітня 2004 року № 9-рп/2004, від 16 травня 2007 року № 1- рп/2007, суд першої інстанції наголосив, що повноваження Президента України визначаються виключно Основним Законом України і не можуть бути розширені законом або іншим нормативно-правовим актом.
12. Суд першої інстанції виснував, що законна поведінка Президента України при прийнятті рішення про відсторонення від посади на підставі частини третьої статті 154 КПК України має місце виключно тоді, коли Президент України призначає особу на певну посаду та законодавством встановлений спеціальний порядок її відсторонення. За відсутності встановленого у законодавстві порядку відсторонення від посади певного суб’єкта чи спеціального порядку, який встановлює іншу процедуру відсторонення від посади та/або від виконання повноважень певного суб’єкта, у Президента України відсутнє право прийняти рішення про відсторонення цього суб’єкта від посади чи від виконання повноважень.
13. Оскільки порядок вирішення Президентом України питання про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України не встановлений, то, за висновком суду першої інстанції, норма частини третьої статті 154 КПК України не може бути застосована як підстава для відсторонення судді Конституційного Суду України. При цьому відсутність як у Конституції України, так і в Законі № 2136-VIII повноваження Президента України щодо відсторонення від посади судді Конституційного Суду України, на переконання суду першої інстанції, не є дефектом закону, а є волевиявленням законодавця, що безпосередньо встановив спеціальні гарантії незалежності та недоторканності судді Конституційного Суду України.
92. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що вимоги щодо юридичної визначеності слід розглядати як такі, що вимагають особливо чіткої юридичної аргументації з урахуванням усього чинного законодавства та його основних принципів. За відсутності в Конституції України та Законі № 2136-VIII визначення повноважень Президента України про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України та спеціального порядку вирішення Президентом України цього питання, видання Президентом України указу про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України підриває юридичну визначеність, а тому суперечить вимозі законності.
93. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірний Указ № 607/2020 прийнято не на підставі закону, поза визначеними статтею 106 Конституції України повноваженнями Президента України, що є підставою для його скасування.
Справа № 9901/96/21
Криворізька школа права зазнала чергової поразки разом з Федором Веніславським та представником України у Венеційській комісії Сергієм Головатим.
95. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що виданий Президентом України Указ № 256 є індивідуальним актом, який був реалізований і вичерпав свою дію фактом його виконання (реалізації), коли 15 травня 2013 року ОСОБА1 на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України склав присягу та відповідно до розпорядження Голови цього Суду вважається таким, що вступив на цю посаду з указаної дати, у зв’язку із чим цей Указ не може бути скасований Президентом України.
98. Більше того, як правильно зазначив суд першої інстанції у рішенні, що переглядається, скасування зазначеного указу після його видання та реалізації також порушує гарантії стабільності суспільних відносин.
99. Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що Президент України, реалізуючи надані йому повноваження щодо формування складу Конституційного Суду України, може приймати лише рішення про призначення шести суддів зі складу Конституційного Суду України. При цьому скасування свого ж указу про призначення судді Конституційного Суду на посаду не є способом реалізації конституційних повноважень Президента України.
100. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуваний Указ видано відповідачем поза межами повноважень, отже, цей Указ не відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, порушує права та інтереси позивача у правовідносинах щодо проходження ним публічної служби, у зв’язку із чим його слід скасувати.
Справа № 9901/97/21
Це наша справа і черговий удар по Криворізькій школі права з доцентом Федором Веніславським та представником України у Венеційській комісії Сергієм Головатим.
Суд зазначив:
115. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Указ №513 є індивідуальним актом, який був реалізований і вичерпав свою дію фактом його виконання (реалізації), коли 19 вересня 2013 року ОСОБА_1 на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України склав присягу судді, на підставі чого у цей же день Голова Конституційного Суду України Овчаренко В. А. прийняв розпорядження за № 243/13, яким розпорядився вважати ОСОБА_1 таким, що вступив на посаду судді Конституційного Суду України з 19 вересня 2013 року, у зв’язку із чим цей Указ не може бути скасований Президентом України.
118. Більше того, як правильно зазначив суд першої інстанції у рішенні, що переглядається, скасування оскаржуваного Указу створює ситуацію повної правової невизначеності не тільки щодо статусу позивача протягом усього періоду перебування його на посаді, а також щодо наслідків такого акта для легітимності рішень Конституційного Суду України, за ухвалення яких голосував позивач як суддя цього Суду.
119. Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що Президент України, реалізуючи надані йому повноваження щодо формування складу Коституційного Суду України, може приймати лише рішення про призначення шести суддів зі складу Конституційного Суду України. При цьому скасування свого ж указу про призначення судді Конституційного Суду на посаду не є способом реалізації конституційних повноважень Президента України.
120. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуваний Указ не відповідає пункту 1 частини другої статті 2 КАС України, а саме прийнятий не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, що є самостійною та достатньою підставою для його скасування.
Справа № 910/10939/22
Якщо б це був ГО ВО Автомайдан, то шансів отримати відстрочку чи звільнення від сплати судового збору були б значно вищими. Велика палата зазначила:
54. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд, прийнявши рішення про відмову у звільненні позивачки від сплати судового збору, мав постановити відповідну ухвалу, направити її позивачці та переконатись, що вона отримала цю ухвалу і має розумний строк для сплати судового збору та подання заяви про продовження або поновлення строку на усунення недоліків разом з доказами сплати судового збору. Відповідно до частини шостої статті 260 ГПК України такий строк не повинен перевищувати п’яти днів з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Справа № 523/2357/20
Досить сумнівне за якістю та кінцевим обгрунтуванням рішення яке підриває правову визначеність. Рішення саме собі протирічить. Поплічник Князєва зазначив, що:
6.14. При вирішенні питання заміни учасника справи правонаступником та заміни сторони виконавчого провадження у разі смерті фізичної особи (боржника, відповідача) судам перш за все необхідно з’ясувати коло всіх спадкоємців померлої особи, а також встановити, чи пред’явлено кредитором вимоги до спадкоємців боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17(пункт 101)).
6.15. У разі смерті фізичної особи-сторони виконавчого провадження виконавець повинен перевірити, чи допускають відповідні правовідносини правонаступництво, чи ні. Якщо ж виконавче провадження було закінчене виконавцем, у тому числі у зв’язку зі смертю боржника, і виконавець при цьому не врахував відповідні вимоги чинного законодавства щодо можливого правонаступництва боржника, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити в судовому порядку. У разі задоволення скарги можна вирішувати питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, у тому числі у зв’язку зі смертю боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17(пункти 78-79)).
7.5. Невизначення вартості успадкованого майна не впливає на вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Водночас задовольняючи заяву про заміну учасника справи, боржника у виконавчому провадженні, який помер, його спадкоємцем, суд відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України має визначити розмір боргу, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та вказати, що така заміна здійснюється в межах вартості майна, одержаного у спадщину (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 109)).
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
В огляді висвітлено актуальну судову практику щодо:
✅сфери дії Закону України «Про звернення громадян»;
✅порядку подання звернень громадян;
✅порядку розгляду звернень громадян;
✅надання відповідей на звернення громадян.
Дайджест підготовлено з огляду на законодавчі зміни, яких зазнало регулювання порядку набуття корпоративних прав, зокрема, під час спадкування частки.
У дайджесті класифіковано правові висновки касаційних судів та Великої Палати Верховного Суду щодо:
– юрисдикції справ зі спорів, що виникають при спадкуванні часток у статутному капіталі (акцій, паїв) юридичних осіб;
– порядку набуття спадкоємцями померлого учасника права участі в товаристві;
– визначення вартості частки майна товариства, що підлягає виплаті спадкоємцю померлого учасника;
– застосування ст. 625 ЦК України у разі невиконання товариством обов’язку з виплати спадкоємцю померлого учасника частки майна товариства;
– перебігу позовної давності у разі порушення права на отримання дивідендів при спадкуванні акцій товариства;
– визнання недійсним рішення загальних зборів товариства, прийнятого до вступу спадкоємця до складу учасників товариства;
– застосування способів захисту прав у справах зі спорів, що виникають при спадкуванні часток (акцій, паїв) юридичних осіб.
Огляд судової практики ВС-КЦС за вересень 2023 року
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:
– у спорах, що виникають з питань захисту прав інтелектуальної власності, зазначено, що рішення про відмову в реєстрації авторського права на твір має бути обґрунтованим та вмотивованим, містити конкретні підстави для відмови, а також переконливі та зрозумілі для заявника мотиви прийняття такого рішення;
– у спорах, що виникають з правочинів, зокрема договорів, акцентовано, що пункт договору іпотеки, в якому його сторонами обумовлено позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки, необхідно розуміти як іпотечне застереження, яке не потребує укладення окремого договору про застосування відповідного способу звернення стягнення на предмет іпотеки;
– у спорах, що виникають із трудових правовідносин, звернено увагу на те, що саме по собі існування воєнного стану в країні та обставини, пов’язані з тим, що фактично підприємство не працює, не є підставою для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Роботодавець може звільнити працівника за своєю ініціативою, якщо не може забезпечити його роботою, що безпосередньо пов’язано з повним знищенням виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або його майна внаслідок бойових дій. Таке знищення чи відсутність умов мають бути безпосереднім наслідком бойових дій;
– у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, констатовано, що тимчасове проживання дітей за кордоном з огляду на воєнний стан в Україні не суперечить інтересам дітей, сприятиме розширенню їхнього світогляду, добре позначиться на духовному та інтелектуальному розвитку. Зважаючи на вікові зміни дітей, їх розвиток та потреби, кожний із батьків не позбавлений права порушувати в майбутньому питання щодо зміни місця проживання дітей з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення;
– у спорах, що виникають із питань щодо відшкодування шкоди, зазначено, якщо особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, заволоділа транспортним засобом внаслідок недбалого ставлення його власника до використання та зберігання автомобіля, обов’язок із відшкодування завданої шкоди покладається на власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки та винуватця дорожньо-транспортної пригоди спільно;
– у спорах, що стосуються питань процесуального права, наголошено, що якщо в позові об’єднано дві і більше немайнові вимоги до кількох відповідачів, судовий збір сплачується за кожну вимогу щодо кожного відповідача окремо. ЦПК України та Закон України «Про судовий збір» не містять норм, які б дозволяли зробити висновок, що законодавець хоче встановити більш сприятливі наслідки у вигляді сплати судового збору в меншому розмірі для випадків, коли позивач об’єднує вимоги до кількох відповідачів в одному позові;
– у спорах щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС звернено увагу на те, що дії виконавця з опису та арешту нерухомого майна на виконання судового рішення, яке набрало законної сили та є обов’язковим до виконання, самі по собі не свідчать про порушення прав боржника у виконавчому провадженні.
Конституційний Суд України зазначає, що встановлення в законі абсолютно визначених та/або безальтернативних санкцій має бути розумно поєднано із наданням законом уповноваженому суб’єктові притягнення особи до юридичної відповідальності варіативності в питанні обрання санкції до порушника, що уможливило б додержання в такий спосіб принципів домірності та індивідуалізації юридичної відповідальності. Принципи домірності та індивідуалізації юридичної відповідальності в разі притягнення особи до юридичної відповідальності може бути забезпечено, зокрема, у спосіб установлення в законі різних видів санкцій за вчинення одного й того самого правопорушення або різних за розміром штрафів, що їх може бути накладено на порушників тієї самої охоронної норми.
Конституційний Суд України констатує, що зазначений припис Закону не створює умов для досягнення під час правозастосування справедливого балансу між вимогами публічного інтересу в забезпеченні високого рівня захисту прав споживачів та захистом права власності особи, оскільки цей припис покладає на особу індивідуальний і надмірний тягар, а отже є підґрунтям для надмірного втручання держави у право власності, внаслідок чого суперечить частинам першій, четвертій статті 41 Основного Закону України.
З огляду на викладене, Конституційний Суд України визнав окремий припис пункту 2 частини другої статті 44 Закону України „Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції“ від 2 грудня 2010 року № 2735–VI зі змінами, а саме: „у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян“ таким, що не відповідає Конституції України. Визнаний неконституційним припис Закону, утрачає чинність через шість місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Огляд практики Суду Європейського Союзу квітень – липень 2023 року
У процесі євроінтеграції дедалі більшого значення набуває доступність знань про право Європейського Союзу, а також про практику Суду Європейського Союзу.
З метою поширення таких знань Верховний Суд підготував огляд практики Суду Європейського Союзу на матеріалах бюлетенів цього Суду, що містять описи ключових його рішень.
Огляд судової практики ВС-КГС за вересень 2023 року
Зокрема, у постановах у справах про банкрутство сформульовано правові висновки щодо:
✅ застосування процедур банкрутства, пов’язаних з іноземною процедурою банкрутства;
✅ відсутності в податкового органу права вимоги до ліквідатора надати ліквідаційний баланс;
✅ особливостей проведення податковим органом перевірки в разі порушення щодо платника податку провадження у справі про банкрутство;
✅ права представника працівників боржника на оскарження судових рішень у справі про банкрутство.
У постановах у справах щодо корпоративних спорів та корпоративних прав містяться висновки про:
✅ відсутність підстав для визнання недійсним укладеного в 2014 році договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ у зв’язку з окупацією рф окремих територій України в разі недоведення настання внаслідок цього тяжкої для позивача обставини, що призвела до укладення ним спірного правочину;
✅ безпідставність скасування рішень загальних зборів ОСББ через незначні процедурні помилки в організації та проведенні цих зборів. Необхідність дотримання балансу інтересів членів ОСББ та уникнення зайвого втручання в питання діяльності ОСББ під час вирішення такого спору;
✅ правомірність застосування заходів забезпечення позову, що полягають у накладенні арешту на частку в статутному капіталі ТОВ та забороні державним реєстраторам проводити реєстраційні дії, у справі, в якій предметом спору є захист права власності на відповідну частку, а вимоги мають вартісний, грошовий вираз.
У постановах у справах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, викладено правові висновки щодо:
✅ зменшення заявленого до стягнення розміру неустойки з підстав початку рф військових дій;
✅ позовної вимоги про визнання недійсними актів приймання виконаних будівельних робіт, яка не може бути самостійним предметом позову і, відповідно, способом захисту.
Справа № 120/7818/22
Незаконно зареєстрований Верховний суд (не України) втрачає останні ознаки своєї легітимності. Не звертаючи увагу на ст. 19, 22, 33, 64 Конституції України вдаючись в аналіз підстав відстрочки від військової служби, які не є визначальними для цієї категорії справ суд ігнорує основоположні права і свободи гарантовані Конституцією України без наявного Закону, який би обмежував право на виїзд з України під час дії воєнного стану.
Справа № 757/18297/23-ц
Це наша справа. Приватбанк не повертає депозити і після того, як програв справу у суді ще намагається стягнути податки зі свого кредитора. Цинізм просто вражає.
Суд зазначив, що враховуючи те, що належним виконанням зобов’язання є сплата банком боргу за судовим рішенням у розмірі 30 848,49 доларів США та 8 070 615 грн. 51 коп. Таке рішення суду, на підставі якого визначено розмір заборгованості на користь ОСОБА1 , у встановленому законом порядку не скасовано й не змінено, тому відсутні підстави для застосування до даних правовідносин ст. 1212 ЦК України.
Стороною позивача не доведено відсутність таких умов, які б давали підстави для повернення коштів, оскільки як встановлено матеріалами справи боржник добровільно виплатив кошти, при цьому відсутня рахункова помилка та набуття коштів стягувачем на підставі рішення суду, що свідчить про добросовісність такого набуття.
За таких обставин суд вважає, що передбачені цивільним законодавством підстави для повернення грошових коштів на підставі вимог статті 1212 ЦК України відсутні, в зв’язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Посилання в позовній заяві на норми податкове законодавства, за яким банк, як податковий агент, сплатив оспорюванні суми без достатньої правової підстави, а тому підлягають поверненню у відповідності до норм ст. 1212 ЦК України боржнику, не можуть бути підставою для задоволення позову так як спростовуються правовими висновками Верховного Суду, обов’язковість яких закріплена у ч.4 ст. 263 ЦПК України.
Справа № 910/5698/23
Це наша справа. Реформована та переатестована прокуратура в чергове проігнорувала прямі норми Закону і тому суд залишив позов без розгляду. Суд зазначив:
Держгеокадастр як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, має повноваження здійснювати державний контроль за використанням земель усіх категорій та форм власності у частині додержання органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю. Здійснюючи зазначені повноваження з державного контролю за використанням земель, такий орган проводить перевірки, розглядає звернення осіб, документацію із землеустрою, пов’язану з використанням земель, а також, якщо це необхідно для здійснення указаних повноважень, звертається до суду у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Наведеними вище положеннями спростовуються доводи прокурора про те, що у цьому спорі відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави з посиланням на те, що Держгеокадастр не наділений законом правом на звернення до суду з позовом про скасування рішення органу місцевого самоврядування.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно зазначив про те, що оскільки існує орган державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження у сфері спірних правовідносин, то прокурором фактично пред’явлено позов в інтересах держави в особі територіального органу Держгеокадастру.
У такому випадку дотримання вимог щодо підтвердження підстав для представництва, передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» є обов’язковим.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте приєднатися до наших каналів з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Трохи про право від Ростислава Кравця
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- в Telegram:
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в Reddit: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
