Пройшов вже майже рік з моменту виявлення ОЗУ ВП ВС, поки окрім Князєва в це ОЗУ за допомогою НАБУ вже ніби ніхто й не входить. Схоже за цей час всі вже трохи прийшли в себе і повертається зміна сталих правових позицій на нові під ситуацію та напрямок вітру. Стабільність повертається, тільки за це тиждень змінені вже дві позиції щодо поділу майна подружжя та в питаннях реалізації майна банкрута, але якщо більш прискіпливо подивитись, то навіть три зміни є, бо ще відійшли від гудимівської односторонньої реституції при цьому стабільність у захисті прав недобросовісних кредиторів залишилась.
Також до огляду увійшли позиції щодо належного повідомлення сторони, захисту недобросовісних забудовників, порядку встановлення добре відомою торговельною маркою в Україні, позиції ВС-КЦС та ВС-КГС, практика ЄСПЛ, притягнення керівника ТЦК до відповідальності та стягнення коштів з державного бюджету за незаконне звільнення судді й багато іншого.
За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Постанова ВП ВС щодо неналежного повідомлення на електронну адресу сторони, що не є офіційною
Справа № 454/1883/22
Велика палата зазначила:
88. Процесуальним законодавством, чинним на час ухвалення рішення судом першої інстанції, передбачено два способи надсилання судового рішення – шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі – через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.
89. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов’язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції), та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС.
90. Надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов’язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції). У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим.
91. Бажання учасника справи (фізичної особи) зазначити у скарзі (заяві) свою особисту електронну адресу, свідчить лише про бажання особи отримувати кореспонденцію від суду додатковим засобом зв’язку, та не звільняє суд обов’язку виконувати вимоги закону, зокрема щодо надіслання рішення суду у порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції).
92. Аналіз викладених вище приписів ЦПК України, якими встановлено порядок направлення копій судового рішення особі, яка не має офіційної електронної адреси, свідчить про обов’язок суду направлення копії судового рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, днем вручення якого є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
93. Надсилання відповідних процесуальних документів на електронну адресу сторони у справі, вказану в документах, що подавались до суду, не заборонена, та може здійснюватися як додаткова, однак такі дії не можуть замінити належне надсилання учаснику судового рішення відповідно до статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції).
Справа № 750/319/18
В цій справі Велика палата не згадала про справедливість та доброчесність, коли мова йде про права кредитора. Фактично безкарне порушення прав інвесторів в чергове підтверджено судом. Тепер навіть якщо будинок не буде ніколи введено в експлуатацію, забудовник буде мати права стягувати пеню і штрафи за несвоєчасні платежі. Щодо юрисдикції спору суд зазначив:
160. Системний аналіз Закону України «Про кооперацію», статті 167 ГК України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) та статті 96-1 ЦК України дає підстави для висновку, що асоційований член обслуговуючого кооперативу не наділений правомочностями, які б у повному обсязі відповідали ознакам поняття корпоративних прав, а спори між ним та кооперативом не є такими, що виникають із корпоративних відносин.
161. За таких обставин спори між асоційованим членом обслуговуючого кооперативу і таким кооперативом щодо сплати пайових внесків, визначених кооперативними договорами, не пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності цього кооперативу, тобто з корпоративними відносинами.
162. Отже, такі спори слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
Справа № 520/8065/19
Єдине питання, що залишається після ознайомлення рішенням, чому тут витребування з незаконного володіння, а не усунення перешкод у користуванні майном, яке вибуло незаконно. Думаю, що ймовірно це тому, що це правильно і строки не порушено, а от якщо б порушили строки, то тоді вже писали б про усунення перешкод та їх відсутність.
Врешті суд зазначив:
119. Доводи касаційної скарги про те, що у цій справі прокурор не мав повноважень на представництво інтересів держави в особі НАН України, є необґрунтованими, оскільки, перевіряючи такі аргументи відповідачки, суди попередніх інстанцій встановили, що у цій справі позов пред’явлений прокурором саме в інтересах держави в особі НАН України, яка володіючи, користуючись і розпоряджаючись обєктами майнового комплексу, що перебуває у державній власності та належить їй на праві повного господарського відання, по суті реалізує управлінські функції щодо такого майна.
120. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за обставин цієї справи, наявності суспільного інтересу в поверненні до державної власності нерухомого майна, а саме ДП «Пансіонат «Борей», що входить до майнового комплексу НАН України, прокурор мав звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів держави.
121. Підставою подання позову в цій справі прокурор зазначив статтю 23 Закону № 1697-VII та посилався на те, що правовідносини, пов’язанні з вибуттям нерухомого майна з державної власності, становлять суспільний інтерес. НАН України не вжито заходів щодо захисту інтересів держави у судовому порядку, що свідчить про бездіяльність органу.
122. До позовної заяви прокурор додав лист від 09 квітня 2019 року за вихідним № 16-3183-19вих, у якому НАН України повідомлено про представництво Одеською місцевою прокуратурою № 1 інтересів держави в особі НАН України (а. с. 63, т. 1), а отже, дотримався порядку передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII.
123. Крім того представник НАН України в судовому засіданні підтримав позов прокурора в інтересах держави в особі НАН України (а. с. 145, т. 2).
124. Посилання у касаційній скарзі на частину першу статті 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини щодо пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном та співвідношення такого втручання із суспільними інтересами, судом не береться до уваги, оскільки відповідачка набула спірне нерухоме майно за безвідплатними договорами (договорами дарування) від осіб які не мали права його відчужувати, що приписами статті 387 ЦК України надає право власнику витребувати його із чужого незаконного володіння.
Справа № 760/20948/16-ц
Якщо відверто то постанова дуже дивна і просто занадто швидко готовий повний текст з відступом від сталої судової практики, а також її обгрунтування в частині встановлення вартості частки в статутному капіталі на момент подачі позову шляхом відсутності доказів замість направлення в цій частині справи на новий розгляд у першу інстанцію, а також і відсутність відмови у позові у зв’язку з невірним способом захисту.
Суд виснував:
47. Оскільки позивачка та відповідач проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу як чоловік та дружина у період з 8 травня 2012 року до 24 квітня 2013 року, а квартиру АДРЕСА2 відповідач набув 9 лютого 2012 року, суд апеляційної інстанції правильно не поширив режим спільної сумісної власності на це майно.
70. Внесок до статутного капіталу ТОВ «Торговий дім «Євро Фуд» відповідач зробив у жовні 2016 року, тобто через кілька місяців після того, як були припинені шлюбні відносини з позивачкою. З урахуванням таких обставин, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про доведеність того, що вказаний внесок зроблено за рахунок особистих коштів позивача і, відповідно, з відмовою у задоволенні позову у цій частині позовних вимог.
77. У разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства.
78. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Водночас як учасник товариства, який вносить спільне сумісне майно у статутний капітал цього товариства, так інші його учасники мають розуміти наслідки у випадку ухвалення рішення про виплату вартості частки члена подружжя у статутному капіталі.
86. Позивачка має право вимагати виплати їй вартості частки члена колишнього подружжя у статутному капіталі, у той же час вона заявила вимогу про грошову компенсацію їй вартості частки внеску до статутного фонду.
87. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду зважає і на те, що відповідач не спростував того, що заявлений розмір позовних вимог щодо стягнення з нього 750 000 гривень не відповідає вартості його частки у статутному капіталі ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт».
101. Ураховуючи викладене та висновки, зроблені у розділі 2.4 цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15 та зазначити, що у разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати половини вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Суд виходить з презумпції про те, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску, якщо тільки сторона, яка стверджує про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не доведе, що вартість частки змінилась (зросла або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшилась).
Справа № 910/2592/19
Велика палата у цій справі сформувала нову правову позицію щодо наслідків порушення умов аукціону з продажу майна банкрута та повернення цього майна банкруту, а також застосування двосторонньої реституції без відповідної заяви і повернення сплачених коштів банкрутом покупцю цього майна на відміну від раніше сформованою гудимівської правової позиції з односторонньої реституції. Але якщо відверто, то порушення про яке говорить суд, на мою думку не відбулось і ліквідатор діяв правильно, але схоже права Укрексімбанку вище за Закон.
Суд виснував:
Тобто процедура проведення аукціону на практиці обєднує в собі, зокрема, етапи: 1) передпідготовки, підготовки, організації та проведення аукціону з продажу майна боржника; 2) оформлення результатів аукціону, який з-поміж іншого передбачає складання протоколу за результатом проведеного аукціону та укладення договору купівлі-продажу майна боржника з подальшою передачею майна переможцю торгів (аукціону). Порушення встановлених законодавством правил, які визначають процедуру підготовки та проведення аукціону; правил, які регулюють сам порядок проведення аукціону; правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів аукціону, є підставою для визнання результатів аукціону недійсними за статтею 55 Закону про банкрутство,що тягне за собою визнання недійсним укладеного з переможцем договору купівлі-продажу.
293. У правовідносинах з повернення відчуженого майна на аукціоні у справі про банкрутство відновлення порушеного права позивача здійснюється у різні способи, зокрема:
− якщо за результатом проведення аукціону у справі про банкрутство майно боржника перебуває у власності боржника, то ефективним способом захисту порушеного права особи, яка вправі оскаржувати результати аукціону, є предявлення позову про визнання недійсними результатів аукціону;
– якщо за результатами аукціону з переможцем укладено договір купівлі-продажу то ефективним способом захисту порушеного права особи, яка вправі оскаржувати результати аукціону, є предявлення позову про визнання недійсними результатів аукціону й укладеного з переможцем аукціону договору купівлі-продажу майна боржника та застосування реституції (у випадку повернення майна, що перебуває у власності переможця аукціону);
− якщо за результатом проведення аукціону у справі про банкрутство відчужено майно, яке належить іншій особі на праві власності, відновлення порушеного права власника проданого майна здійснюється шляхом предявлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України.
294. Тлумачення статті 216 ЦК України дозволяє стверджувати, що позивач особа, якій належить право на оскарження результатів аукціону у справі про банкрутство, заявляючи за наслідком визнання недійсними результатів оспорюваного аукціону та договору купівлі-продажу вимогу про повернення боржнику переданого за недійсним правочином майна або відшкодування вартості майна, фактично заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію навіть у тому випадку, коли буквально позивач вимагає лише повернення йому майна, відчуженого за недійсним правочином, оминаючи мовчанням питання повернення відповідачу отриманого за таким правочином самим позивачем. У цьому випадку переможець аукціону є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування його вартості.
Справа № 910/13988/20
Дуже цікаве рішення і мабуть перше у цій категорії справ. Суди попередніх інстанцій не врахували низку доказів не надали їм оцінки з огляду на це справа направлена на новий розгляд. Але Велика палата зробила певні висновки, зокрема:
8.50. Окремо Велика Палата звертає увагу на те, що згідно із частиною четвертою статті 25 Закону № 3689-XII у разі визнання торговельної марки добре відомою в судовому порядку особа, торговельна марка якої визнана добре відомою, інформує НОІВ про таке рішення. Відомості про добре відомі торговельні марки, визнані такими Апеляційною палатою або судом, вносяться НОІВ до переліку добре відомих в Україні торговельних марок та публікуються в Бюлетені. Перелік добре відомих в Україні торговельних марок має інформаційний характер, є загальнодоступним і оприлюднюється на офіційному вебсайті НОІВ.
8.51. Отже, внесення до переліку, який за законом має інформаційний характер, відомостей про добре відому марку не має юридичного значення для правовідносин, пов’язаних з правами на торговельну марку.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Огляд судової практики ВС-КЦС за березень 2024 року
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:
✅ у спорах про захист честі, гідності і ділової репутації зазначено, що суд не вправі зобов’язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено законом;
✅ у спорах, що виникають з питань захисту права власності, наголошено, що в разі пред’явлення віндикаційного позову належним відповідачем є володілець майна. Якщо під час розгляду справи майно перейшло у володіння іншої особи, у зв’язку з чим суд здійснив заміну відповідача, то пред’явлення позову до попереднього володільця перериває позовну давність і за вимогою до іншої особи;
✅ у спорах, що виникають із виконання чи невиконання договірних / недоговірних зобов’язань, вказано, що домовленість між фізичною особою та фізичною особою – підприємцем щодо поставки товару на умовах попередньої оплати без визначення строків передачі товару у власність покупця для побутового (домашнього) використання є усним договором купівлі-продажу, а не договором поставки. Невиконання умов цього договору щодо передачі товару покупцеві, у тому числі в семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, є підставою для його розірвання та нарахування на суму попередньої оплати процентів відповідно до ч. 3 ст. 536 ЦК України;
✅ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, констатовано, що у випадку звернення з позовом про виключення відомостей з актового запису про народження дитини самої дитини, яка досягла повноліття та вважає відповідача своїм біологічним батьком, який у момент зачаття та народження дитини не перебував у шлюбі з матір’ю дитини, а запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено на підставі ст. 54 КпШС України, оскільки мати на час народження дитини перебувала в зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, позов підлягає розгляду судом по суті згідно з ч. 2 ст. 53 КпШС України;
✅ у справах окремого провадження зазначено, що конфлікт між заявником та чоловіком його сестри, які не проживають разом, не пов’язані спільним побутом та не мають взаємних прав і обов’язків, при цьому останній не входить до переліку осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, не може розглядатися як домашнє насильство в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», тому в такому випадку не може бути видано обмежувальний припис;
✅ щодо застосування норм процесуального права акцентовано, що правовідносини, з яких виник спір між працівником і консульською установою іноземної держави в Україні про поновлення на роботі, врегульовано трудовим договором, що укладений між сторонами без отримання згоди інших державних органів іноземної держави, а також трудовим законодавством України, тому відсутність згоди відповідної держави на участь у такій справі консульської установи як відповідача не може бути підставою для закриття провадження у справі згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Огляд рішень ЄСПЛ за січень – лютий 2024 року
Звертаємо увагу на деякі з них.
Так, справа SNIJDERS v. The Netherlands стосувалася відсутності можливості в заявника та його захисника провести прямий перехресний допит анонімного свідка, передбаченої наданим йому відповідно до закону статусом «свідка, якому загрожує небезпека». Заявник вбачав у цій процедурі порушення своїх прав за ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд).
ЄСПЛ, констатуючи відсутність порушення в цій справі, взяв до уваги, по-перше, те, що в національних судів була поважна причина для нерозголошення особи свідка: серед іншого, наявність реальної небезпеки його життю, адже заявник неодноразово відбував покарання за насильницькі злочини. По-друге, засудження заявника не ґрунтувалося виключно на показаннях анонімного свідка. По-третє, були наявні достатні фактори, що врівноважували недоліки, які могли виникнути для сторони захисту через прийняття свідчень анонімного свідка як доказів.
В огляді викладено також рішення в розглянутій ЄСПЛ у лютому справі DANILEŢ v. Romania про дисциплінарне стягнення, накладене державним дисциплінарним органом на суддю за публікацію двох повідомлень у його акаунті у фейсбуці.
Щодо першого повідомлення, яке було перевидане та прокоментоване деякими ЗМІ, дисциплінарний орган установив, що заявник натякав на те, що державні органи контролюються політичним класом, і запропонував як рішення втручання армії для забезпечення конституційної демократії, таким чином завдавши шкоди честі та добрій репутації судової влади.
У своєму другому повідомленні заявник опублікував онлайн-посилання на статтю в пресі стосовно прокурора, який відкрито говорив, серед іншого, про те, що він вважає поганими ініціативами внесення змін до законів про організацію судової влади, а також про лінчування суддів. Заявник також додав до публікації свій схвальний коментар щодо її змісту.
Дисциплінарний орган у зв’язку з цим наклав на заявника дисциплінарне стягнення у вигляді зменшення заробітної плати на 5 % упродовж двох місяців. Суди відхилили скарги заявника на це рішення.
Констатуючи порушення ст. 10 Конвенції (право на свободу вираження поглядів), ЄСПЛ дійшов висновку, що, зважуючи конкуруючі інтереси, національні суди не приділили належної уваги кільком важливим факторам, зокрема більш широкому контексту, в якому були зроблені висловлювання заявника, його участі в обговореннях суспільно важливих питань, тому, чи достатньо обґрунтовані його оціночні судження, і, зрештою, потенційному стримуючому впливу накладеної санкції. Крім того, наявність посягання на гідність і честь професії судді не була достатньою мірою доведена. У своїх рішеннях національні суди не надали свободі вираження поглядів заявника тієї ваги та важливості, яку ця свобода має у світлі практики ЄСПЛ, навіть незважаючи на те, що був використаний засіб комунікації (загальнодоступний акаунт у фейсбуці), який міг би викликати законні питання щодо дотримання суддями свого обов’язку стриманості.
Огляд судової практики ВС-КГС за березень 2024 року
В огляді висвітлено низку правових позицій в окремих категоріях спорів, що належать до господарської юрисдикції.
✅ Так, у постановах у справах про банкрутство сформульовано правові висновки щодо:
▪️ можливості визнання недійсним трудового контракту, який містить ознаки фраудаторності за позовом ліквідатора на підставі положень ст. 42 КУзПБ;
▪️ відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності декількох заяв різних кредиторів про відкриття провадження у справах про банкрутство боржника з різною територіальною підсудністю;
▪️ визначення кола осіб, на яких поширюється положення п. 1-6 розд. «Перехідні та прикінцеві положення» КУзПБ як підстава для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство.
✅ У постанові у справі щодо захисту прав інтелектуальної власності наведено висновок стосовно:
▪️ питання реєстрації майнових прав інтелектуальної власності за договорами про передання таких прав на ім’я компаній, що здійснюють управління активами інституту спільного інвестування пайового фонду.
✅ У постановах у справах щодо корпоративних спорів, корпоративних прав містяться висновки про:
▪️ забезпечення позову, спрямованого на відновлення права власності на частку у статутному капіталі підприємства, шляхом накладення арешту на частку в статутному капіталі підприємства, на належне підприємству нерухоме майно та заборони реєстраторам проводити реєстраційні дії;
▪️ визнання недійсними договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі товариства з тих підстав, що відповідні частки не були оплачені позивачами на момент відчуження;
▪️ обрання неефективного способу захисту шляхом оскарження акціонером рішень, які стали підставою для виникнення в нього права на обовʼязковий викуп належних йому акцій.
✅ У постанові у справі щодо земельних відносин викладено правовий висновок про:
▪️ визначення належного відповідача за позовом власника землі про знесення об’єкта самочинного будівництва.
✅ У постановах у спорах, що виникають із правочинів, зроблено висновки щодо:
▪️ віднесення до юрисдикції господарських судів спору про визнання поновленими та укладеними договорів про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах без проведення конкурсу;
▪️ правової природи договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування;
▪️ особливостей розрахунку об’єму протранспортованого природного газу у випадку втрати зв’язку з вузлом обліку газу внаслідок ведення бойових дій.
✅ Також в огляді висвітлено правові висновки у справах в інших спорах, що виникають з господарських правовідносин, про:
▪️ юрисдикцію спорів щодо реквізиції майна в умовах правового режиму воєнного стану та про повноваження обласних військових адміністрацій на ухвалення рішень про реквізицію;
▪️ порядок доведення недостовірності / достовірності інформації, поширеної суб’єктами у сфері медіа в умовах війни, яка є суспільно необхідною, тобто предметом суспільного інтересу.
Справа № 451/486/24
У цій справі керівник ТЦК прийняв рішення про призов на військову службу під час мобілізації громадянина, якого було заброньовано, тобто вчинив дії, які явно виходять за межі наданих йому законом прав і повноважень, чим вчинив військове адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-14 КУпАП, а саме перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень в умовах особливого періоду (військового стану).
Справа №640/4276/21
Це наша справа. Дуже шкода, що ті особи, які не поважають Закон та його порушують врешті жодну відповідальність не понесуть. Суд зазначив:
В даному випадку, протиправна постанова ВР України про звільнення позивача створила для нього негативні наслідки у формі відрахування зі штату суду, невиплати суддівської винагороди та позбавлення позивача інших соціальних гарантій, чим було завдано шкоду, що є предмет даної справи.
При цьому, саме протиправна постанова ВР України спричинила вказані вище негативні наслідки, які підлягають ліквідації, оскільки як вказав Верховний Суд у наведеному вище правовому висновку: протиправна постанова ВР України не повинна породжувати наслідки. А отже у випадку, якщо все ж таки наслідки настали, то вони мають бути усунені, а порушені права поновлені, оскільки наслідки настали без правової на те підстави.
Таким чином, враховуючи все наведене вище, суд доходить висновку про те, що настання негативних наслідків, спричинених протиправною постановою ВР України мають буту усунуті в судовому порядку, як це вже було зроблено щодо поновлення позивача на посаді та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу. А з огляду на те, шо в результаті протиправної постанови ВР України позивача позбавлено права на соціальні гарантії, то, відповідно, у нього є право на відшкодування завданої шкоди у формі не отриманої компенсації за основну та додаткову відпустки, а також не отриманої компенсації допомоги на оздоровлення.
Разом з тим, відповідно до правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (справа № 757/38064/16-ц) при вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте приєднатися до наших каналів з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Трохи про право від Ростислава Кравця
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- в Telegram:
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в Reddit: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
