За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 598/1781/17
Велика палата зазначила, що КПК не обмежує процесуальну форму вирішення питання щодо розподілу процесуальних витрат, у тому числі витрат на правову допомогу, виключно обвинувальним вироком.
Суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Невирішення питання про розподіл процесуальних витрат не може бути єдиною підставою для скасування прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень, оскільки не є істотним порушенням вимог КПК та не впливає на вирішення питання кримінально-правової кваліфікації, доведеності винуватості і призначення покарання.
Вирішення питання про розподіл процесуальних витрат полягає у висновку суду про стягнення або відмову у стягненні певної грошової суми, яка є процесуальними витратами у розумінні КПК. Залишення клопотання учасника провадження про розподіл процесуальних витрат без розгляду не є вирішенням судом питання про розподіл процесуальних витрат. Це питання може вирішити відповідно до положень ч. 5 ст. 534 КПК суд, який виніс рішення без вирішення питання про розподіл процесуальних витрат.
Справа № 813/1232/18
Велика палата зазначила, що створення органом місцевого самоврядування комунального підприємство є діяльністю по розпорядженню власністю територіальної громади, яка містить ознаки приватноправового спору з майнових відносин.
Справа № 809/1738/17
Велика палата погодилась з судами попередніх інстанцій і зазначила, що у правовідносинах відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом суб`єкт підприємницької діяльності визнається неплатоспроможним, господарський суд відкриє справу про банкрутство і кредитори з вимогами до боржника, під поняття яких підпадають і капіталізовані платежі, можуть звернутися з ними до боржника.
Однак у справі, ініційованій за позовом Управління, немає відомостей про перебування ФОП ОСОБА_3 у статусі банкрута. Останній припинив підприємницьку діяльність через державну реєстрацію її припинення. До цієї реєстрації в Управління не було підстав провадити капіталізацію страхових платежів, оскільки ФОП ОСОБА_3 до дати реєстрації припинення підприємницької діяльності (21 липня 2017 року) здійснював таку і зобов`язаний був сплачувати страхові внески до Фонду в порядку, встановленому законом. Підстава провести капіталізацію платежів і вимагати їх сплати виникла тоді, коли відповідач позбувся статусу суб`єкта підприємницької діяльності поза процедурою банкрутства, а до адміністративного суду звернутися, – коли відмовився її виплатити в позасудовому порядку.
Справа № 925/1005/18
Велика палата зазначила, що аналіз положень Закону № 1105-XIV, які визначають правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема й компетенцію Фонду та його робочих органів, дає підстави для висновку, що у відносинах, пов`язаних із виплатою страхувальником у передбачених законодавством платежів, які є джерелами формування коштів Фонду, ці органи не виступають на рівних засадах з іншими учасниками відповідних відносин, а здійснюють владні управлінські функції, спрямовані на забезпечення державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав.
Відповідно до частин першої, третьої статті 17 Закону № 1105-XIV спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, у тому числі спори щодо розміру шкоди та прав на її відшкодування, накладення штрафів та з інших питань, вирішуються в судовому порядку.
Тому Фонд не позбавлений права звернутися до адміністративного суду як суб`єкт владних повноважень для виконання покладених на нього Законом № 1105-XIV функцій за вирішенням спору щодо обов`язку страхувальника виплатити капіталізовані платежі на задоволення вимог, що виникли із зобов`язань відшкодувати шкоду, заподіяну життю і здоров`ю громадян, застрахованих у Фонді.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що спори, пов`язані з вимогами Фонду до суб`єкта господарювання, який ліквідується, щодо страхових платежів, капіталізованих на майбутні періоди, з метою їх подальшої виплати потерпілим особам, підлягають розгляду відповідно до правил КАС судами адміністративної юрисдикції як такі, що є публічно-правовими за своєю правовою природою.
Справа № 1340/3510/18
Велика палата зазначила, що оскільки шляхом прийняття Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» ці правовідносини врегулював законодавчий орган, то Указ № 436/95 припинив дію як у частині визначення складу такого правопорушення як неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій, його положення уже не могло застосовуватися.
З огляду на викладене, суд відступає від правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 02 квітня 2013 року № 2-77а13, зазначає про незастосовність до спірних правовідносин положень абзацу третього статті 1 Указу № 436/95, та вважає за необхідне зазначити про неможливість їх застосування у правовідносинах, що виникли після набрання чинності Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Постанова ВП-ВС про порядок зняття арешту з рахунку з якого сплачується заробітна плата
Справа № 905/361/19
Велика палата зазначила, що зобов`язання з виплати заробітної плати мають пріоритет перед іншими зобов`язаннями суб`єкта господарювання, у тому числі тими, які виконуються в примусовому порядку виконання судових рішень.
У разі виникнення в боржника зобов`язання з виплати заробітної плати в певному розмірі, на кошти, які знаходяться на поточному рахунку боржника, у такому ж розмірі не може бути накладений арешт, а якщо він накладений, то підлягає зняттю.
Таке зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих виникнення в боржника зобов`язання з виплати заробітної плати та його розміру. Також арешт в розмірі суми зобов`язання з виплати заробітної плати може бути знятий судом у порядку оскарження відмови виконавця зняти арешт з коштів, призначених для виплати заробітної плати.
Постанова ВП-ВС щодо порядку припинення договору оренди та належного письмового повідомлення
Справа № 910/719/19
Велика Палата зазначає, що правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України та частині другій статті 17 Закону № 2269-XII, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.
Відповідно до частини першої статті 42 ГК України підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже, негативні наслідки неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця.
Щодо доводів касаційної скарги про неприпустимість суперечливої поведінки позивача Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що в контексті встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи отримання позивачем плати від відповідача за час фактичного використання орендованого майна не засвідчує суперечливу поведінку позивача як орендодавця щодо припинення договору оренди, адже користування державним майном здійснюється на платній основі.
Справа № 263/17218/18
Судді Великої палати дуже люлять повчати сторони і інших суддів яким повинен бути ефективний спосіб захисту і в якій юрисдикції одночасно можуть бути розглянуті вимоги, однак, коли доходить справа до конкретики то ефективний захист відсутній.
Велика палата дійшла думки, що податкову заставу з майна та визнання на нього права власності потрібно одночасно розглядати у двох юрисдикціях. Зняття застави у цивільній, а визнання права власності у господарській у зв’язку з банкрутством.
Справа № 761/35141/17
Велика палата продовжує ігнорувати прямі норми Конституції України, рішення Конституційного суду України, зокрема у справі № 1-18/2013 за конституційним зверненням громадянина Дзьоби Юрія Володимировича щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 виклав наступне:
“Конституційний Суд України виходить з того, що при розгляді в позовному провадженні трудового спору про стягнення належної працівникові заробітної плати положення частини другої статті 233 Кодексу підлягає застосуванню у випадках пред’явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень не пов’язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат.
На підставі системного аналізу наведених положень чинного законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим Конституційного принципу Верховенства Права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.”.
Не дивлячись на це, судді, яких нам відібрали “експерти” не знають, що до структури заробітної плати входить компенсація втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати і порушують права громадян.
Раджу також почитати окрему думку до аналогічної постанови.
Справа № 910/23028/17
Велика палата в черговий раз зазначила, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина четверта статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України та положень пункту 4.4 договору відновлювальної кредитної лінії, змінивши на власний розсуд умови основного зобов`язання щодо строку дії договору та періодичності платежів, а відтак строк виконання зобов`язань – як основного, так і акцесорних – є таким, що настав.
Дивно інше, чому апеляційний суд таке задовольнив.
Справа № 160/9696/18
Велика палата, на мій погляд, помстилася адвокатам та позбавила їх судового захисту від свавілля РАУ-НААУ в яку адвокатів на відміну від громадських об’єднань примусово включають.
Суд зазначив, що у разі виникнення спору між адвокатами щодо порядку денного конференції адвокатів, місця її проведення, обирання голови та членів ради адвокатів регіону, обрання делегатів на з`їзд адвокатів України; визначення кількості членів кваліфікаційної і дисциплінарної палат КДКА, обрання голови та членів КДКА, затвердження штатного розпису і кошторису ради адвокатів регіону, кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури; розгляду та затвердження звіту ради адвокатів регіону, представництва делегатів на конференції адвокатів регіону, порядку формування делегацій адвокатів на цей форум, організаційного, методичного, інформаційного забезпечення ведення та контролю за внесенням відомостей до ЄРАУ, інших правовідносин, що стосуються внутрішньостатутної діяльності цієї організації, то такі спори можуть чи мають розв`язуватися в позасудовому порядку.
Справа № 826/2106/17
Велика плата зазначила, що подання адвокатом адвокатського запиту до органу державної влади про надання певної інформації на підставі положень Закону № 5076-VI не робить і не надає такому зверненню форми та якості критерія, що сам по собі визначає форму судочинства, оскільки професійні права адвоката й вибір видів та способів здійснення адвокатської діяльності корелюються умовами природи спірних правовідносин, у яких адвокат у відповідній формі та порядку надає послуги клієнту. Інакше кажучи, якщо адвокат захищає особу, яку звинуватили у злочині, або надає правову допомогу свідку у кримінальному провадженні (пункт 2 частина перша статті 66 КПК України), представляє інтереси фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, його повноваження адвоката мають здійснюватися з урахуванням положень процесуальних норм права, які регулюють порядок звернення за захистом від стверджуваного порушення права і відповідно професійні права адвоката, як представника (захисника, репрезентанта) клієнта.
З обставин та суті спору видно, що обшук проводився в кримінальному провадженні, як процесуальна дія відносно вчиненого діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Обшук проводився відповідно до правил кримінального процесуального законодавства України й на території України. Як згадано вище, незгода з діями органів державної влади, які проводили обшук в рамках надання міжнародної правової допомоги, може бути оскаржена і з огляду на описані предмет та суть спору відповідно до положень статті 572 та глави 26 КПК України оскаржуються за правилами кримінального судочинства.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Огляд рішень ЄСПЛ період з 15.06.2020 по 19.06.2020
Черговий огляд рішень Європейського суду з прав людини містить, зокрема, опис шести справ проти України, що стосувалися системних порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно:
✅ статті 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність) – ZAVADSKIY AND OTHERS v. UKRAINE, зокрема у справі про надання притулку – NUR AHMED AND OTHERS v. UKRAINE;
✅ статей 6 (право на справедливий суд) та 13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту) у зв’язку із нездійсненням розгляду справи впродовж розумного строку – ALBUL AND OTHERS v. UKRAINE;
✅ статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя) щодо ненадання дозволу на довготривалі побачення під час відбування покарання – TYURYUKOV v. UKRAINE;
✅ статті 1 Першого протоколу до Конвенції (захист права власності) в аспекті права на отримання заохочувальних виплат та виконання рішень суду – SHEBALDINA v. UKRAINE, SAFONOV AND SAFONOVA v. UKRAINE.
Окрім іншого, минулого тижня ЄСПЛ розглянув доволі цікаву справу – BOLJEVIĆ v. SERBIA, що стосувалася права заявника на поновлення провадження у справі про встановлення батьківства, яка вже була вирішена у 1970-х роках. Нагадавши важливість дотримання принципу правової визначеності та необхідність забезпечення справедливого балансу між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому, ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції в цій справі.
Огляд практики застосування ВС Закону України «Про судовий збір» у господарських справах
Огляд поділений на п’ять розділів:
1. Визначення розміру судового збору, який підлягає сплаті за подання до господарських судів заяв (скарг).
2. Застосування статей 3, 5 Закону України «Про судовий збір» щодо звільнення від сплати судового збору за подання до господарських судів заяв (скарг).
3. Процесуальні питання, пов’язані зі справлянням судового збору за подання до господарських судів заяв (скарг).
4. Застосування статті 8 Закону України «Про судовий збір» щодо відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру або звільнення від його сплати.
5. Окремі питання щодо розподілу судового збору між сторонами.
Огляд судової практики об’єднаної палати ВС-КАС
Передача справи на розгляд, зокрема, об’єднаної палати з мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше прийнятому рішенні, є одним із дієвих інструментів усунення різності судової практики.
Такий інститут є новелою в процесуальному законодавстві, зокрема в КАС України, та має на меті створення умов для однакового застосування норм права судами в порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, тобто забезпечення принципу єдності судової практики.
Дайджест правових позицій ВП-ВС за квітень-травень 2020 року
Дайджест охоплює здебільшого нові правові позиції Великої Палати Верховного Суду, відображені в рішеннях, що оприлюднені в квітні – травні 2020 року.
Серед них позиції щодо:
✅ умов стягнення виконавчого збору;
✅ юрисдикції спорів про оскарження правомірності наказу директора навчального закладу про відрахування учня;
✅ можливості накладення виконавцем арешту на право оренди земельної ділянки боржника-орендаря;
✅ захисту права орендаря за первинним договором оренди земельної ділянки у випадку укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди;
✅ відступ від позиції ВСУ щодо сплати судового збору у справах про адміністративні правопорушення та ін.
Огляд судової практики ВС щодо перегляду ухвал слідчих суддів
В огляді містяться правові позиції Верховного Суду відносно ухвал слідчих суддів, які підлягають або не підлягають апеляційному оскарженню.
В апеляційному порядку можуть бути оскаржені, зокрема, ухвали слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових перевірок; зміну запобіжного заходу з особистого зобов’язання на домашній арешт; надання тимчасового доступу до речей і документів, відповідно до якої надано дозвіл слідчому на тимчасовий доступ до матеріалів кримінального провадження з можливістю їх вилучення; відмову у відкритті провадження за скаргою на невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР; направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмова у такому направленні.
Не підлягають апеляційному оскарженню ухвали слідчих суддів про: передачу АРМА в управління майна, на яке накладено арешт; надання дозволу на затримання особи з метою приводу; скасування арешту майна, постановлена за правилами ст. 174 КПК; зобов’язання вчинити певну дію (передати кримінальне провадження до відповідного підрозділу (органу) ДБР; скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження та зобов’язання вчинити певні дії; надання тимчасового доступу до матеріалів цивільної справи; відмову в задоволенні скарги на бездіяльність прокурора, що полягає у нездійсненні повідомлення про підозру та незастосуванні щодо підозрюваного запобіжного заходу; надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування; відмову у задоволенні клопотання про призначення психіатричної експертизи у кримінальному провадженні тощо.
Огляд судової практики ВС-КГС за травень 2020 року
Серед них позиції щодо :
✅ переривання перебігу позовної давності;
✅ порушення права учасника товариства;
✅ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно;
✅ припинення договору оренди земельної ділянки;
✅ продовження дії договору оренди нерухомого майна;
✅ відповідальності за несвоєчасну сплату заборгованості за спожитий природний газ.
Крім того, в огляді містяться окремі правові позиції КГС ВС у справах про банкрутство, зокрема, щодо: черговості погашення кредиторських вимог про відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації; поширення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів на залік забезпечених вимог до боржника в рахунок ціни майна; апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції у справі про банкрутство особою, яка не була залучена до участі у справі; підстав звільнення від сплати судового збору чи відстрочення його сплати.
Рішення КСУ 6-р(ІІ)/2020 щодо незаконності обмеження прав на судовий захист міноритарних акціонерів
Конституційний Суд України зазначає, що в законодавчому регулюванні слід уникати заборон або обмежень щодо реалізації кожною особою права оскаржити в суді рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, у тому числі шляхом визначення на законодавчому рівні вичерпного переліку осіб, які мають право на таке оскарження, оскільки невключення особи до цього переліку унеможливлює доведення нею в суді її переконаності в потребі захисту своїх порушених прав, свобод цими рішеннями, діями чи бездіяльністю.
Конституційний Суд зазначає, що положення частини першої статті 79 Закону встановлює вичерпний перелік осіб, які мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність Національного банку України, його посадових та службових осіб. У такий спосіб унеможливлено доступ до суду осіб, не включених до цього переліку, зокрема акціонерів банку, які не є власниками істотної участі у банку, що дискримінує їх за майновою ознакою. Тим самим усупереч принципові верховенства права нівелюються право цієї категорії осіб на доступ до суду та подальший ефективний юридичний захист їх прав, законних інтересів.
Справа № 826/12809/18
Це наша справа. Рішення можна розбирати на цитати та вчити по ньому суддів. Саме цьому активісти та влада й не люблять адміністративні суди, які прямо вказують на грубі порушення прав та свобод й у тому числі суддів. А суддям Великої палати треба брати приклад саме з таких рішень.
Суд зазначив, що Закон, яким вносились зміни у Закон України «Про судоустрій і статус суддів», не було внесено змін в інші положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо розміру суддівської винагороди або щодо зміни умов нарахування (виходячи з розміру мінімальної заробітної плати), у разі внесення яких та застосування нових правила могло б свідчити про наявність нових вихідних даних.
Більш того, вказана норма, враховуючи конституційний статус та визначення суддівської винагороди, не містить визначених обмежень (застосування «розрахункової величини») щодо виплати саме суддівської винагороди, хоча, як свідчить нормотворча практика законодавця, у випадках, коли законодавець в черговий раз має намір обмежити суддівську винагороду, він прямо на це посилається та відповідні норми Законів містять посилання на певні обмеження саме щодо суддівської винагороди.
Приклад, – ст. 29 Закону України № 553-IX.
З чого слідує, що пропущена норма (щодо конкретно визначеного обмеження суддівської винагороди, застосування до неї «розрахункової величини») визначається пропущеною навмисно (принцип «casus omissus pro omisso habendus est»).
Відтак, наведене у сукупності дає підстави для висновку, що положення Закону №1774-VIII про «розрахункову величину» не застосовуються до суддівської винагороди.
В контексті доводів відповідача та існуючої судової практики щодо застосування обмежень при розрахунку суддівської винагороди, застосування «розрахункової величини» іншим Законом (№1774-VIII,) ніж Законом України «Про судоустрій і статус суддів», суд вважає за необхідне повторно зазначити та акцентувати увагу на тому, що розширене застосування норм Закону №1774-VIII (щодо застосування «розрахункової величини» до суддівської винагороди) та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (щодо застосування до імперативних правил цієї норми положень інших Законів України, свідчило б про нормотворчу діяльність суду що, однак, знаходиться поза межами конституційних повноважень суду.
Постанова КАС про стягнення депозиту з Приватбанку
Справа № 758/10410/15-ц
Це наша справа. В черговий раз стягнули з Приватбанку депозит у примусовому порядку. На жаль НБУ закриває очі на грубе порушення банками законодавства та прав вкладників. Це чергове рішення, яке доводить, що за свої права потрібно боротись, а банки не є тими установами в яких можна безпечно зберігати кошти.
Справа № 920/653/18
Суд зазначив, що до діяльності банку, який визнано проблемним, не застосовуються норми, які регулюють діяльність банку, до якого введено тимчасову адміністрацію. Правове регулювання та обсяг повноважень банку, який визнано проблемним, та банку, до якого введено тимчасову адміністрацію, є різними. При цьому ні Законом України “Про банки і банківську діяльність”, ні Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою Правління НБУ від 17.08.2012 № 346, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17.09.2012 за № 1590/21902, не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти.
Правовий акт НБУ про визнання банку проблемним, зважаючи на його юридичну силу та властивості, є правовим актом індивідуальної дії, має чітко виражений організаційно-розпорядчий, персоніфікований характер, чинність та юридична сила якого спрямовані передусім на особу, якій він адресований, і породжує конкретні правовідносини, обумовлені ним, зокрема спрямований на реалізацію заходів впливу щодо конкретного проблемного банку – ПАТ “УПБ”, а не стосовно невизначеного кола осіб, та дія його вичерпується одноразовим застосуванням.
Отже, така постанова НБУ з огляду на її правову природу не є актом цивільного законодавства у розумінні положень статті 4 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим підстав для застосування норм статей 203, 215 Цивільного кодексу України до спірного правочину в контексті невідповідності його зазначеній постанові НБУ як акта законодавства немає. Наведене обґрунтовано врахували суди під час вирішення цього спору.
Справа № 753/13205/18
Це наша справа. Суд відмовив компанії що придбала кредит та за допомогою держреєстратора переоформила право власності на квартиру у скасуванні забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру, заборону будь-яким третім особам вчиняти будь-які дії щодо передачі права користування нею, проникнення, проведення ремонтних робіт, перепланувань, здачі в оренду, найм тощо.
Суд зазначив, що заходи забезпечення позову є тимчасовими і призначені для належного захисту усіх учасників у конкретній справі, тому не спростовують обґрунтованості вжитих заходів забезпечення позову і не можуть бути належною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Справа № 759/11951/19
Це наша справа. Суд першої інстанції відмовив у задоволені позову, у зв’язку з пропуском позовної давності, апеляція частково задовільнила позов, посилаючись на її переривання. Хоча докази переривання строку, на мій погляд досить сумнівні, однак все одно при кредиті у 10 000 грн, банк нарахував заборгованість 327 608 грн., а просив стягнути 120 998 грн.
Суд з посиланням на позицію Великої палати, у зв’язку з відсутністю у договорі умов, щодо нарахування відсотків, штрафів та пені позов задовольнив частково та стягнув 9 416 грн. заборгованості за тілом кредиту.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Немного о праве от Ростислава Кравца
- в Telegram:
- в Tumblr: Правові позиції Верховного суду
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Viber: Рада адвокатів України
- та в Instagram: АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
