На восьмий рік роботи суддями до деяких випадкових людей починає доходити, що Закон треба виконувати, а не вигадувати не існуючи норми, які потім перешкоджають розгляду справи, як то висновки про належне чи не належне повідомлення у разі повернення повістки з відміткою про закінчення терміну зберігання. Для себе вони тепер вирішили, що це належне повідомлення. Також тепер і ЄСПЛ зазначив, що якщо Постанови Пленуму чи рішення тієї ж ВП ВС чи об’єднаних палат суперечать здоровому глузду, то їх застосування, як і малозначність справ є такими, що порушують право на захист.
Також до огляду увійшла практика ВС-КГС та тематичний огляд судових рішень з питань громадянства, низка рішень з оскарження штрафів ТЦК, практика зі стягнення коштів з МТСБУ, а також визнання договору поділу майна недійсним й рішення зі скасування рішення ДПСУ яким заборонено було Петру Порошенко виїхати за кордон та багато іншого.
За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 757/908/20-ц
Велика палата зазначила:
6.18. Загалом ЄСПЛ у рішенні від 28 березня 2024 року у справі «Батуров проти України» дійшов висновку, що національний суд, розглянувши подану у справі заявника апеляційну скаргу та не вживши спроб встановити, чи була вона вручена заявнику або чи був заявник повідомлений про апеляційну скаргу будь-яким іншим чином, позбавив його можливості надати зауваження щодо поданої у його справі апеляційної скарги та не виконав свого зобов’язання щодо дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції принципу рівності сторін.
6.19. Перевіряючи встановлені ЄСПЛ порушення за матеріалами справи, Велика Палата Верховного Суду встановила, що місце проживання жодного з відповідачів не було зареєстроване за адресою, на яку апеляційний суд надсилав судові повістки та процесуальні документи.
6.20. Більше того, судові повістки апеляційний суд надсилав обом відповідачам в одному конверті та не звернув уваги на те, що конверт повернувся без вручення з поміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 2 а.с. 34-35).
6.21. Також слід наголосити, що адвокат Панченко А. В. була уповноважена представляти інтереси лише одного з відповідачів, а саме ОСОБА5 , тому її обізнаність про розгляд справи не може бути підставою стверджувати, що інший відповідач ( ОСОБА1 ) також був про неї обізнаний.
6.23. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм цивільного процесуального законодавства, зокрема вимоги про розгляд справи з дотриманням принципів рівності сторін, змагальності сторін та відкритості інформації щодо справи, оскільки матеріали справи не містять підтвердження виконання судом апеляційної інстанції вимог статті 361 ЦПК України та повідомлення ОСОБА1 про розгляд справи, суд також не надав йому можливості висловити свою позицію з приводу доводів апеляційної скарги позивачів.
Справа № 2-856/12
Ця справа цікава у декількох аспектах. У ВП ВС нарешті зрозуміли та встановили, що поверхня повістки у зв’язку з закінченням терміну зберігання є належним доказом оповіщення про розгляд справи, крім того і ЄСПЛ зазначив, що обов’язкове врахування висновків Пленуму, як наразі і ВП ВС та об’єднаних палат касаційних судів це добре, тільки якщо не суперечить здоровому глузду.
Суд зазначив:
6.14. ЄСПЛ констатував, що під час провадження на національному рівні, яке розпочалося у 2012 році, суди дотримувалися постанови Пленуму Верховного Суду України 2006 року, яка передбачала застосування Кодексу про шлюб та сім’ю України 1969 року до справи заявника, роблячи доказ наявності спільного проживання необхідним для визнання батьківства.
6.15. Проте, на переконання ЄСПЛ, застосування такого підходу, подібного до підходу, який передбачає відсутність гнучких часових обмежень або наявність інших процесуальних обмежень, призвело до унеможливлення встановлення чи оскарження батьківства, зокрема, за допомогою нових методів експертизи. ЄСПЛ неодноразово встановлював, що такі обмеження суперечать важливості інтересів приватного життя (див. згадані рішення у справах «А. Л. проти Польщі» (A. L. v. Poland), пункт 71; «Тавлі проти Туреччини» (Tavl? v. Turkey), пункт 34, та в якості нещодавнього прикладу згадане рішення у справі «Больєвич проти Сербії» (Boljevic v. Serbia), пункт 55).
6.16. Отже, суди при розгляді справи за позовом ОСОБА1 мали не лише встановити факт проживання однією сім’єю матері позивача та особи, яку він вважає своїм батьком, а й дослідити інші докази, які могли б свідчити про наявність кровної спорідненості між позивачем та зазначеною вище особою, зокрема результати ДНК-експертизи.
6.17. Суд першої інстанції у цій справі, за висновком ЄСПЛ, взагалі не дав оцінки висновку судово-медичної експертизи (ДНК-експертизи). Натомість апеляційний суд вказав, що «висновок експертизи піддається сумніву, оскільки в порушення встановленого порядку експертний матеріал -клаптик бинта з кров’ю ОСОБА3 був переданий для доставки до експертної установи родині позивача ОСОБА1 , що не виключає заміну його кров’ю матері».
6.19. З огляду на зазначене ЄСПЛ виснував, що хоча апеляційний суд порушив питання про достовірність результатів ДНК-експертизи, він не дослідив його достатньо ретельно.
6.20. ЄСПЛ дійшов висновку, що зазначений підхід національних судів у поєднанні з розглядом доказу у вигляді результатів ДНК-експертизи з недостатньою ретельністю становив порушення їхніх позитивних зобов’язань за статтею 8 Конвенції щодо забезпечення права заявника на повагу до його приватного життя (пункт 53 рішення ЄСПЛ).
6.21. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком Європейського суду та вважає за необхідне наголосити, що суди припустилися порушення процесуального законодавства, зокрема статей 150, 212-215 ЦПК України у чинній на той час редакції.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Огляд судової практики ВС-КГС за березень 2025 року
В огляді висвітлено низку правових позицій в окремих категоріях спорів, що належать до господарської юрисдикції.
✔️Зокрема, у постановах у справах про банкрутство сформульовано правові висновки щодо:
▪️безспірності вимог кредитора за аграрною розпискою як підстави для відкриття провадження у справі про банкрутство;
▪️належного та ефективного способу захисту при зверненні із заявою про покладення на керівника боржника солідарної відповідальності у справі про банкрутство;
▪️недостатності формального перебування у ЗСУ для зупинення провадження у справі.
✔️У постанові у справі, пов’язаній з антимонопольним та конкурентним законодавством, міститься висновок про:
▪️оцінку рішення АМК, прийнятого на підставі правочину, визнаного судом недійсним.
✔️У постановах у справах щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів сформульовано висновки стосовно:
▪️обмеження корпоративних прав акціонера при передачі акцій в управління АРМА та особливості реалізації прав за акціями;
▪️юрисдикції спорів про поновлення на посаді директора, звільненого за вчинення одноразового грубого порушення трудових обов’язків з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України;
▪️визнання недійсним акта приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ як фраудаторного правочину.
✔️У постановах у справах щодо земельних відносин та права власності викладено правові висновки щодо:
▪️неможливості відчуження з державної в комунальну або приватну власність земельної ділянки, на якій розташована пам’ятка археології місцевого значення;
▪️недопустимості вилучення об’єктів спільної власності територіальних громад без згоди відповідних громад або рішень їхніх рад, крім випадків, передбачених законом;
▪️оформлення права користування земельною ділянкою співвласниками багатоквартирного будинку в межах, необхідних для його обслуговування.
Тематичний дайджест судової практики ВС у спорах щодо громадянства за 2018 – 2024 роки
Тематичний дайджест судової практики Верховного Суду, в якому представлені судові рішення Великої Палати Верховного Суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у спорах щодо громадянства (судові рішення, внесені до ЄДРСР, за 2018–2024 роки)
У ньому вміщено низку важливих правових позицій Верховного Суду, сформульованих під час розгляду справ у порядку позовного, апеляційного та касаційного проваджень.
Ключовими питаннями спорів у таких справах стали, зокрема:
1) щодо набуття громадянства України:
✅ перебування особи в статусі претендента на громадянство як умова розгляду Президентом України питання про прийняття такої особи до громадянства України;
✅ процедура встановлення особи для визначення належності до громадянства;
✅ процедура оформлення органами міграційної служби набуття особами громадянства України;
✅ відмова від іноземного громадянства та набуття громадянства України;
✅ строки прийняття до громадянства України;
✅ розмежування понять «прийняття рішення» та «підписання рішення» при виданні Президентом України указу про надання громадянства України;
✅ належний суб’єкт звернення до суду з позовом про оформлення громадянства;
2) щодо припинення громадянства України:
✅ припинення громадянства України у зв’язку з добровільним набуттям громадянства іншої держави;
✅ підстави прийняття рішення про скасування набуття громадянства України;
✅ строки розгляду заяв про припинення громадянства України;
✅ припинення громадянства України на підставі електронної пропозиції (петиції);
✅ порядок отримання даних, які підтверджують наявність підстав для втрати громадянства України;
✅ джерела отримання Державною міграційною службою України інформації щодо підстав втрати особою громадянства України;
✅ доказування у справах про припинення громадянства України тощо.
Справа № 381/1680/25
Це наша справа. Намагання незаконно поставити особу на облік та притягнути до адмінвідповідальності припинено. Суд зазначив:
За змістом цієї постанови, 19.03.2025 об 10 год. 00 хв. ОСОБА1 порушено вимоги статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме відмова від проходження медичного огляду та лікування, згідно рішення ВЛК ІНФОРМАЦІЯ2 чим порушив ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 3ст. 210-1 КУпАП.
Згідно Довідки ІНФОРМАЦІЯ3 від 11 червня 2002 року № 4/524 ОСОБА1 , 04 березня 1984 року визнаний 30.05.2002 року непридатним до військової служби зі зняттям з військового обліку ст. 37 п. 5 ппГ.
Згідно Облікової картки до військового квитка серії дов. № 524 ОСОБА1 , ІНФОРМАЦІЯ4 непридатний до військової служби зі зняттям з в/о ст.37 п.5 ппГ 30 травня 2002 року.
Оскільки, відповідачем не доведено правомірність прийнятого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, не надано належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів законності та обґрунтованості оскаржуваної постанови, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом скасування оскаржуваної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення відносно позивача.
Справа № 758/2943/25
Це ще одна наша справа про скасування незаконного штрафу ТЦК. Законотворець замість примушування ТЦК виконувати належним чином свої обов’язки постійно намагається перекласти вину на громадян України, але і це не вдається. Суд зазначив:
Отже, після набрання чинності змінами до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, особа вважається належним чином повідомленою про необхідність явки до ТЦК, якщо повістка про виклик згенерована в електронному вигляді, підписана кваліфікованим підписом керівника ТЦК, направлена рекомендованим листом з описом вкладення за адресою, повідомленою військовозобов’язаним під час оновлення облікових даних, однак не була отримана військовозобов’язаним, про що працівниками Укрпошти проставлено відповідну відмітку: «відмова отримати поштове відправлення» чи «відсутність адресата за адресою».
У конкретному випадку не вбачається, що працівниками пошти здійснювалася спроба вручити судову повістку. Матеріали справи не містять доказів про те, що позивач був обізнаний про те, що на його адресу надійшла судова повістка взагалі.
Суд виходить з того, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до ТЦК необхідна сукупність обставин: 1) направлення судової повістки за адресою, повідомленою військовозобов’язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов’язаного, та 2) відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою.
Сам по собі той факт, що повістка пролежала у відділенні Київ 04208 у період з 4 жовтня по 18 жовтня 2024р. та повернулася відправнику, не дає підстав констатувати належність повідомлення відповідно до підпункту 2) пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560.
Справа № 758/3058/25
Це чергова наша справа де судді, що давали присягу народу України та не є прихильниками політичних рішень або рішень в стиля як би чого не вийшло, захищають права громадян відповідно до існуючих, а не вигаданих чи висмоктаних з пальця норм Закону. Суд зазначив:
Як вбачається з трекінгу відстеження поштового відправлення за номером 0504060870860, судом під час перевірки статусу відстеження на сайті Укрпошти встановлено, що дані про відправлення за вищевказаним номером трекінгу починаються з відмітки працівників Укрпошти 18.10.2024 «повернення відправнику (закінчення встановленого терміну зберігання)». Таким чином, суд позбавлений можливості встановити чи робили спробу вручення поштового відправлення.
Так, після набрання чинності змінами до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, особа вважається належним чином повідомленою про необхідність явки до ТЦК, якщо повістка про виклик згенерована в електронному вигляді, підписана кваліфікованим підписом керівника ТЦК, направлена рекомендованим листом з описом вкладення за адресою, повідомленою військовозобов’язаним під час оновлення облікових даних, однак не була отримана військовозобов’язаним, про що працівниками Укрпошти проставлено відмітку «відсутність адресата за вказаною адресою».
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до ТЦК необхідна сукупність обставин: 1) направлення судової повістки за адресою, повідомленою військовозобов’язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов’язаного, та 2) відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою.
У конкретній справі відсутні докази того, що повістка з вимогою ОСОБА1 прибути до збірного пункту формувалась за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів або оформлюватися на бланку, який заповнюється представником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки та направлялася позивачу поштою чи вручалася в інший спосіб, визначений законодавцем.
Відповідач не надав суду копію повістки, яка б доводила, що ОСОБА1 викликався до ТЦК на конкретну дату та час; не надав доказів, що працівниками пошти була здійснена невдала спроба вручення повістки ОСОБА1 . Відповідач також не надав суду доказів, що факт неявки ОСОБА1 зафіксовано відповідним Актом.
Таким чином, відповідачем не доведено, що у позивача виник обов’язок з’явитися до ІНФОРМАЦІЯ1 у строк, зазначений у повістці, і що від виконання цього обов’язку ОСОБА1 ухилився.
Справа № 120/683/25
Фактично всі рішення про відмову у перетині кордону з посиланням на непідтвердження мети поїздки чи загальною фразою «не надано всіх документів» є незаконними. Суд зазанчив:
Повертаючись до обставин цієї справи, суд констатує, що в оскаржуваному рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач лише здійснив посилання на Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року» та на постанову Кабінету міністрів України №57 (зі змінами), проте не зазначив конкретну норму законодавства, на підставі якої позивачеві було обмежено виїзд з України.
Крім того, спірне рішення не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв’язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону.
Слід наголосити й на тому, що в оскаржуваному рішенні не міститься жодних посилань на ті обставини, на які відповідач здійснює посилання у своєму відзиві. Таким чином, відповідач у відзиві на позовну заяву фактично намагається додатково конструювати підстави відмови, яких не було зазначено в самому рішенні від 16.01.2025. Наведене прямо суперечить вимогам ч. 1 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль», яка зобов’язує уповноважену особу мотивувати рішення про відмову у перетинанні державного кордону, чітко зазначаючи конкретні причини такого рішення та положення нормативно-правових актів, що стали підставою для цього. Відсутність у рішенні від 16.01.2025 згадки про закінчення відрядження або ненадання позивачем посвідчення народного депутата свідчить про те, що ці обставини не стали фактичною підставою для прийняття рішення на момент відмови, а тому не можуть використовуватись як виправдання правомірності дій відповідача вже після факту цієї відмови.
Більше того, судова практика неодноразово підкреслювала неприпустимість обґрунтування правомірності рішення державного органу з посиланням на обставини, які не відображені у самому рішенні та не були доведені до відома особи на момент його прийняття.
До того ж використане відповідачем формулювання «відсутність підстав на право перетинання державного кордону» спотворює суть цього права, оскільки приписи ст. 14 Закону №1710-VI відмову у пропуску через державний кордон при виїзді з України пов’язують з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження громадянина України у праві виїзду за кордон, а не з необхідністю набуття такого права перед виїздом.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що рішення відповідача №113 від 16.01.2025 не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що протиправно втручається на можливість реалізації конституційного права позивача вільно залишати територію України.
Справа № 753/17833/24
Це наша справа. Суд ретельно розібрався з обставинами справи і показами свідків та зробив обґрунтовані висновки. Суд зазначив:
Суд вважає, що надані позивачем докази на підтвердження заявлених вимог не вказують на те, що оспорюваний правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Доказів, які б переконливо свідчили про обґрунтований страх позивача про притягнення його до кримінальної відповідальності, матеріали справи не містять.
Юридичні наслідки після укладення оспорюваного договору про поділ нерухомого майна досягнуті, оскільки після його укладення нерухомість, а також транспортні засоби були зареєстровані за власниками відповідно до поділу згідно оспорюваного правочину.
Матеріали справи не містять даних про те, що сторони оспорюваного правочину діяли лише для вигляду та не намагалися досягти правового результату.
Разом з тим, суд вважає спроможними доводи відповідача щодо мети та правомірності укладення оспорюваного правочину, а саме що відповідний поділ майна було запропоновано позивачем з метою залагодження вини перед відповідачем за подружні зради та уникнення в подальшому претензій позашлюбних дітей на майно здобуте сторонами під час зареєстрованого шлюбу.
Та обставина, що сторони користувалися автомобілями таким чином як і до їх поділу жодним чином не підтверджують доводів позивача та не спростовують висновків суду, з правових обґрунтувань, адже як зазначено вище сторони намагалися зберегти сім’ю і після укладення оспорюваного правочину, оскільки фактично мета укладення такого правочину була досягнута і питання матеріального характеру, що спонукали сторін укласти правочин були вирішені.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимог не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, у зв’язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Справа № 910/16012/24
Це наше рішення і воно є дуже важливим для страхових компаній, яких НБУ незаконно позбавило ліцензії, а МТСБУ відмовляється здійснювати передбачене Законом повернення коштів. Суд зазначив:
Суд звертає увагу, що відмова Відповідача у виплаті Позивачу частки сплачених гарантійних внесків оформлена листом від 18.11.2024 № 4-03/492114, в обґрунтування якої Відповідач послався лише на існування мораторію, введеного пунктом 9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 3720-IX.
Натомість у відзиві Відповідач також посилається про недотримання Позивачем вказаних вище вимог пункту 3.3 Порядку.
Суд зауважує та погоджується з аргументами Позивача в частині розмежування термінів «залишок сплачених гарантійних внесків» та «частка коштів, що підлягає поверненню» згідно доводів, викладених у відповіді на відзив.
Наразі предметом даного спору є вирішення правомірності вимог Позивача на повернення саме частки сплачених гарантійних внесків, яка є складовою поняття «залишок сплачених гарантійних внесків» та становить 50 % від його розміру, право на отримання якої виникає через 1 рік після припинення членства.
В силу досліджених доказів, суд зазначає, що Позивачем належним чином реалізовано надане йому право в частині повернення коштів шляхом звернення із заявою від 01.11.2024 № 03-17/6681/7831, яке в свою чергу виникло 19.05.2024.
З огляду на відсутність доказів існування на розгляді у Відповідача трьох скарг щодо діяльності ПрАТ «СК «Провідна» та існування у Позивача кредиторської заборгованості в розмірі 5 011 440, 61 станом на дату звернення до суду з позовом, заперечення Відповідача в цій частині є необґрунтованими, та такими, що не спростовують обов’язок відшкодувати Позивачу частку сплачених гарантійних платежів.
Що стосується посилань Відповідача на неможливість задоволення вимоги Позивача з огляду на дію мораторію на підставі пункту 9 Розділу VI Прикінцевих та Перехідних положень Закону №3720-IX, то суд зазначає, що дія останнього поширюється виключно на стягнення саме залишку базового та додаткового гарантійних внесків, що не є предметом даного спору та виключає можливість застосування такої норми до вимоги Позивача із врахуванням того, що така вимоги у нього виникла ще до набрання чинності вказаного законодавчого акта.
Перевіривши наданий Позивачем розрахунок, заявлених до стягнення сум, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості, а відтак і правомірності заявлених вимог.
При цьому суд звертає увагу, що згідно наданої Відповідачем інформаційної довідки від 05.02.2025 № 5-31/3726 МТСБУ зазначено, що сума, яка підлягала б повернення у випадку відсутності мораторію є більшою ніж заявлена, а заперечення Відповідача в частині правильності здійснених Позивачем розрахунків відсутні оскільки доводи сторони фактично гуртуються на відсутності у Позивача права на її отримання.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте приєднатися до наших каналів з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Трохи про право від Ростислава Кравця
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- в Telegram:
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в Reddit: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
Строки за якими були зміни у питаннях зняття та виключення з військового обліку
