Велика палата оприлюднила велику кількість рішень і ще більшу кількість окремих думок, що свідчить вчергове про повний провал експерименту USAID реформаторів та європейських профанів й теоретиків щодо судової реформи в Україні. Звичайно, винні виключно ми самі — українці й виправити це можемо виключно ми самі, а от чи будемо ми робити це, то це виключно в наших руках і іноземці зі своїми посіпаками нам тут не помічники. Окремо варто відзначити і постанову ВП ВС після ЄСПЛ яка ставить логічну крапку у кар’єрі Дмитра Луспеника, який на моє переконання, давно забув свою присягу.
Огляд вийшов доволі великим, тому формат трохи змінюю.
Перелік рішень, які включені до огляду:
🔷 Огляди судової практики та інші рішення:
🔸 Огляд практики Суду справедливості ЄС за листопад — грудень 2024 року
🔸 Огляд практики Суду справедливості ЄС за січень — лютий 2025 року
За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 990SCGC/27/24
Це наша справа і це фундаментальне рішення для всіх суддів в Україні щодо врегулювання конфлікту інтересів під час розгляду справи. Велика плата зазначила:
97. Велика Палата Верховного Суду виходячи із системного аналізу положень законів № 1700-VII та № 1402-VІІІ висновує про відсутність повноважень як Національного агентства з питань запобігання корупції так і Ради суддів України щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів у діяльності суддів у разі, якщо він може бути врегульований у порядку, визначеному процесуальним законом.
98. Таким законом, що регламентує порядок врегулювання конфлікту інтересів у судді під час здійснення правосуддя, є відповідні процесуальні кодекси, які хоча не містять визначення поняття конфлікту інтересів, однак визначають коло випадків, які свідчать про упередженість і заінтересованість суддів у розгляді конкретної справи та відповідно є підставами для їх відводу (самовідводу) [частини перша, третя статті 36, стаття 37 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України), частини перша, третя статті 35, стаття 36 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України), частини перша, третя статті 36, стаття 37 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України), статті 75, 76 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК України)].
99. Слід наголосити, процесуальними кодексами передбачено що порушення норм процесуального права є обов’язковою підставою для скасування судового рішення в ухваленні якого брав участь суддя, якому було заявлено відвід ,і підстави його відводу визнано судом апеляційної / касаційної інстанції обґрунтованими (пункт 2 частини третьої статті 376, пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України, пункт 2 частини третьої статті 277, пункт 2 частини першої статті 310 ГПК України, пункт 2 частини третьої статті 317, пункт 2 частини третьої статті 353 КАС України, пункт 2 частини першої статті 415 КПК України).
100. У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду звертає також увагу на рішення Ради суддів України № 46 від 07 вересня 2017 року, у якому наголошено, що порушення правил відводу або самовідводу може бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності відповідно до статті 106 Закону № 1402-VІІІ. Складання уповноваженими державними органами протоколів про притягнення судді до адміністративної відповідальності за порушення правил відводу або самовідводу у зв’язку з конфліктом інтересів у розгляді певних справ містить ознаки втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя.
101. Окрім того, Рада суддів України у рішенні від 28 січня 2022 року № 7 «Щодо складення НАЗК протоколів на суддів», з-поміж іншого, звертала увагу НАЗК на необхідності утриматися від розміщення інформації про вчинення суддями адміністративних правопорушень у сфері запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів як встановленого факту до рішення суду; надсилати відповідні матеріали у повному обсязі на адресу Ради суддів України для їх розгляду в порядку, визначеному чинним законодавством, перед прийняттям рішення щодо складання протоколу за порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів відносно суддів.
Тепер є всі підстави для притягнення до кримінальної відповідальності двох суддів, що незаконно розглядали адмінпротокол на суддю та втручались таким чином у правосуддя, співробітників НАЗК, прокурорів та членів ВРП, що все це підтримували, як на мене.
Справа № 466/2086/14-ц
Чергове подвійне ставлення до вирішення аналогічних спорів і відсутність висновків про застосування строків позовної давності у цій категорії спорів. І тут вже вирішили про можливість перегляду зі спливом 10 років. Суд зазначив:
101. У справі, що переглядається, суди вирішили спір, який стосувався втручання у право власності ОСОБА1 на спірну земельну ділянку. Суд першої інстанції, крім інших висновків по суті спору, вважав неприпустимим позбавлення відповідача права власності на майно, отриманого на підставі рішення органу місцевого самоврядування, оскільки позбавлення його права власності лише з тих підстав, що цей орган порушив вимоги закону буде суперечити статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Проте, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не аналізував питання щодо пропорційності втручання у право ОСОБА1 на мирне володіння майном та співвідношення такого втручання із суспільними інтересами. Таких обставин не перевіряв і суд касаційної інстанції. Зазначене й призвело до встановлення ЄСПЛ порушень міжнародних зобов’язань під час вирішенні цієї справи національними судами, а саме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
104. Для ухвалення рішення у цій справі з урахуванням висновків ЄСПЛ, сформульованих у рішенні від 24 жовтня 2024 року у справі «Дроздик та Мікула проти України», визначальними є обставини законності та пропорційності втручання у право ОСОБА1 на мирне володіння майном і співвідношення такого втручання із суспільними інтересами, що у цій справі не було предметом дослідження і перевірки судом апеляційної інстанції.
107. Оскільки метою позову є втручання у право власності ОСОБА1 на спірну земельну ділянку, проте апеляційний суд не перевіряв питання дотримання всіх критеріїв трискладового тесту згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, то порушення, констатовані ЄСПЛ, може виправити саме суд апеляційної інстанції в межах наданих йому повноважень через повторний розгляд справи.
Справа № 420/12471/22
Велика палата досі вирішує питання юрисдикції і це дуже сумно:
133. Системний аналіз положень пункту 5 частини першої статті 19 КАС України, пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України і статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі — КУзПБ) [яка згадує справи щодо визнання недійсними правочинів банкрута] дозволяє дійти висновку, що стаття 7 КУзПБ не скасовує дію статті 20 ГПК України, що містить пряму норму про винятки щодо спорів, пов’язаних з недійсністю правочинів, які, на думку контролюючих органів, спрямовані на приховування об’єктів оподаткування.
134. Саме недотримання податкових правил дозволяє податківцям обґрунтовувати суперечність правочинів фіскальним інтересам держави, а позовні вимоги органів Державної податкової служби України мають обов’язково бути підкріплені нормами ПК України. Отож відповідна категорія спорів виникає не із самих норм цивільного чи господарського права. Тобто відсутній юридичний факт, який би призводив до виникнення будь-яких цивільних прав та обов’язків між контролюючими органами та платниками податків. Втручання у відносини між учасниками правочину можливе лише тоді, коли існування відповідного правочину порушує публічний порядок у галузі оподаткування, якщо спірний правочин створює об’єктивні перешкоди в здійсненні функцій органів Державної податкової служби України — заважає правильно встановити розмір податкового обов’язку, унеможливлює чи ускладнює стягнення податкового боргу тощо. Власне, задля належного забезпечення своїх управлінських функцій контролюючий орган через суд прагне усунути перешкоду у вигляді відповідного правочину і в такий спосіб забезпечити належну поведінку невладного суб’єкта — платника податків.
135. Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що справи за позовами контролюючого органу про визнання правочинів, укладених підприємствами, які не здійснювали господарської діяльності, що встановлено вироком суду, недійсними та застосування визначених законом наслідків їх недійсності підлягають розгляду адміністративними судами за правилами КАС України, оскільки такі спори пов’язані з реалізацією органами Державної податкової служби України компетенції щодо здійснення податкового контролю, а отже, є публічно-правовими.
Справа № 240/9028/24
Велика палата зазначила:
111. З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
112. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
Справа № 357/3145/20
Велика палата зазначила:
7.6. Велика Палата Верховного Суду у розділі 6 цієї постанови виснувала, що поділ майна та виділ частки зі спільної власності мають різну процедуру та наслідки для колишніх співвласників цього майна, зокрема й щодо підстав припинення права спільної власності, а також щодо випадків виділення колишнім співвласникам окремих приміщень.
7.7. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає доводи колегії суддів Касаційного цивільного суду достатньо обґрунтованими та такими, що дозволяють конкретизувати висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц, з урахуванням правового висновку, викладеного в розділі 6 цієї постанови, який полягає у тому, що:
— у результаті поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, кожному зі співвласників потрібно визначити окрему площу, яка має складати окремий об’єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України, а щодо житлових приміщень — також з урахуванням вимог частини першої статті 379 ЦК України, частини першої статті 50 Житлового кодексу України;
— поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні тим, що в разі поділу майна кожному співвласнику виділяється майно в натурі і право спільної власності припиняється. Натомість у разі виділу частки зі спільного майна право спільної часткової власності припиняється лише для того учасника, якому ця частка виділяється в натурі, а для інших співвласників режим спільної часткової власності на решту майна зберігається;
-за наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні в подальшому не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об’єкти нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать позивачеві та відповідачеві;
— за наявності трьох і більше співвласників майна при визначенні в судовому порядку частки в натурі одного з них (виділ частки) розмір часток інших співвласників (відповідачів) не визначається. У цьому випадку суд, застосовуючи приписи статті 364 ЦК України, має виділити та зазначити у своєму рішенні індивідуально визначене майно (колишня частка у праві спільної власності) позивача та залишити решту майна у спільній власності інших відповідачів, які в подальшому за бажанням можуть поділити це майно добровільно на власний розсуд або в судовому порядку;
— винятком із цього правила є випадки, коли всі співвласники або всі, крім одного, бажають поділу майна. У такому випадку суд має визначити частки всіх співвласників та провести поділ майна із зазначенням у резолютивній частині рішення конкретних окремих об’єктів нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать кожному з колишніх співвласників. У цьому разі право спільної власності припиняється.
Справа № 758/8567/17
Велика палата зазначила:
59. Оскільки рішення ЄСПЛ від 16 січня 2025 року у справі «Воленшчак та інші проти України» стосується винятково надмірної тривалості провадження у справі та відсутності у заявниці ефективного засобу юридичного захисту саме від цього порушення, то бракує передбаченої у пункті 2 частини третьої статті 423 ЦПК України юридичної підстави для перегляду судових рішень за виключними обставинами.
60. Недотримання «розумного строку» розгляду справ судами, на жаль, є системною проблемою. У керівній справі «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine), заява № 3853/02, рішення від 30 листопада 2006 року, ЄСПЛ виснував, що «розумна» тривалість провадження повинна оцінюватись у контексті конкретних обставин справи та таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади, важливість для заявника питання, що розглядалося (рішення у справі Frydlender v. France [GС], заява № 30979/96, пункт 43, ECHR 2000-VII). Саме національним судам належить організовувати свої провадження так, щоб вони були швидкими і ефективними.
61. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що порушення «розумних строків» розгляду справи, встановлене ЄСПЛ, не можна усунути шляхом скасування рішень національних судів, оскільки ЄСПЛ зробив висновки лише щодо часу, протягом якого суди вирішували цей спір, а не стосовно висновків по суті спору.
64. Хоча ОСОБА1 і могла зазначити у своїй скарзі до ЄСПЛ додаткові аспекти, такі як невмотивованість рішень чи неналежна оцінка її заперечень проти зустрічного позову, але рішення ЄСПЛ від 16 січня 2025 року у справі «Воленшчак та інші проти України» не містить жодних висновків щодо цих питань. Відповідно, ці аргументи заявниці не можуть бути підставою для перегляду судових рішень за виключними обставинами, оскільки вони виходять за межі того, що було встановлено ЄСПЛ як порушення Україною міжнародних зобов’язань під час вирішення судами цієї справи.
65. Порушення статті 13 Конвенції полягає в тому, що у законодавстві України немає дієвих запобіжників, які б унеможливлювали розгляд справи судом протягом строків, які не є «розумними».
66. До того ж ЄСПЛ, констатуючи порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції, присудив достатню і справедливу сатисфакцію у зв’язку з надмірною тривалістю розгляду справи та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту, а тому Велика Палата Верховного Суду не встановила підстав для скасування судових рішень.
67. Отже, ураховуючи встановлене в рішенні ЄСПЛ у справі «Воленшчак та інші проти України» порушення правил Конвенції, Велика Палата Верховного Суду виснувала про брак підстав для застосування додаткових заходів індивідуального характеру шляхом скасування судових рішень, оскільки можливість їх перегляду обумовлюється змістом констатованих ЄСПЛ порушень.
Справа № 125/1514/20
Це рішення було б найбільш логічним завершенням кар’єри Дмитра Луспеника. Велика палата зазначила:
111. Велика Палата Верховного Суду повторює, що у рішенні від 24 листопада 2024 року у справі «Гадасюк проти України» (Case of Gadasyuk v. Ukraine) ЄСПЛ констатував, що суд не розглянув питання, чи були дотримані відповідні гарантії при звільнені заявниці, зокрема щодо того, чи заявниці запропоновані інші вакантні посади. ЄСПЛ виснував, що заявниця була позбавлена свого права на вмотивоване судове рішення, та встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з необґрунтованістю або недостатньою вмотивованістю судового рішення.
112. У постанові від 12 липня 2023 року у справі № 125/1514/20, про перегляд за виключними обставинами якої просить ОСОБА1 , суд звернув увагу на те, що під час виникнення спору між працівником і роботодавцем він не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення, тобто з’ясовує, чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників та дотримання відповідної процедури.
113. Ухвалюючи нову постанову про відмову в позові, суд дійшов висновку про дотримання роботодавцем процедури звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням та про законність такого звільнення ОСОБА1 з посади директора навчального закладу.
114. Втім у постанові не зроблено висновків про дотримання роботодавцем саме частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника.
126. Тож Велика Палата Верховного Суду на підставі обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанції, дійшла висновку про невиконання відповідачем вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивачки, а відтак й про незаконність звільнення ОСОБА1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
127. Ураховуючи незаконність звільнення позивачки, Велика Палата Верховного Суду має розглянути позовні вимоги про поновлення ОСОБА1 на посаді директора Митківського НВК, який на день її звільнення з посади — 31 серпня 2020 року мав назву — Митківська ЗОШ, та про стягнення з роботодавця на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
142. З огляду на те, що термін дії контракту від 01 липня 2020 року закінчився 01 липня 2021 року, угоди щодо продовження його дії на новий строк укладено не було, а також враховуючи, що ОСОБА1 не брала участі в конкурсі на зайняття посади директора в новоствореному закладі освіти, позивачка не може бути поновленню на посаді директора Митківського НВК, оскільки таку посаду вона могла б обійняти лише за результатами конкурсу.
143. Водночас незаконне дострокове розірвання контракту з ініціативи роботодавця у зв’язку з порушенням процедури звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України та закінчення контракту 01 липня 2021 року, відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України, є підставою для зміни формулювання і зазначення про звільнення ОСОБА1 з посади директора Митківської ЗОШ з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України — у зв’язку із закінченням терміну дії контракту з 01 липня 2021 року. Зміна дати та підстав звільнення за обставинами цієї справи є єдиним можливим способом поновлення трудових прав заявниці.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
В огляді відображено важливі правові позиції КЦС ВС, які формують підходи до вирішення конкретних процесуальних ситуацій, сприяють формуванню єдності судової практики в застосуванні норм процесуального права, а також впливають на ефективність реалізації права на справедливий суд.
Огляд структурований за ключовими інститутами цивільного процесуального права, що дозволяє системно проаналізувати практичні аспекти реалізації процесуальних норм судами загальної юрисдикції.
У першому розділі розглянуто загальні положення цивільного процесу, звернено увагу на межі реалізації судом принципу jura novit curia, формалізм у цивільному судочинстві, принципи рівності сторін, вибір способу захисту порушеного права та гарантії права на судовий захист.
Другий розділ присвячено питанню юрисдикції – предметної, суб’єктної та територіальної. Досліджено численні специфічні ситуації, що виникають у контексті розмежування підсудності цивільних, господарських, адміністративних судів, а також юрисдикційних спорів за участю іноземного елементу, суб’єктів публічного права, членів громадських і релігійних організацій, а також у справах із питань банкрутства, трудових відносин тощо.
У наступних розділах розглядаються особливості участі суб’єктів у процесі, в тому числі правовий статус представників, правонаступників та вимоги до оформлення документів. Окрему увагу приділено заходам процесуального примусу, доказуванню та оцінці доказів, питанням щодо повідомлення учасників справи, забезпечення позову, подання письмових заяв, зупинення та закриття провадження.
Також ідеться про розгляд справ у порядку спрощеного та окремого провадження, апеляційне оскарження судових рішень і перегляд справ за нововиявленими або виключними обставинами.Особливе значення надається судовій практиці, яка ілюструє неоднозначність або проблемність застосування окремих процесуальних норм.
Огляд практики Суду справедливості ЄС за листопад — грудень 2024 року
Огляд практики Суду справедливості ЄС із зазначенням описів ключових обставин справ та обґрунтування Суду.
Огляд практики Суду справедливості ЄС за січень — лютий 2025 року
Огляд практики Суду справедливості ЄС із зазначенням описів ключових обставин справ та обґрунтування Суду.
Зокрема, звертаємо увагу на такі з них.
25 лютого 2025 року Суд справедливості ЄС (Велика Палата) ухвалив рішення у справах Sąd Rejonowy w Białymstoku та Adoreikė (C-146/23 і C-374/23), які стосувалися гарантій незалежності судової влади у зв’язку з механізмами визначення винагороди суддів у Польщі та Литві. Суд справедливості ЄС уточнив умови, за яких принцип незалежності судової влади не перешкоджає законодавчій та виконавчій владі Держави-члена, по-перше, визначати розмір винагороди суддів і, по-друге, відступати від національного законодавства, яке об’єктивно визначає детальні правила визначення розміру винагороди суддів, шляхом прийняття рішення про збільшення розміру цієї винагороди на суму, меншу ніж передбачено цим законодавством, або навіть про замороження чи зменшення розміру цієї винагороди.
Відступ від загальних правил щодо винагороди суддів має бути передбачений законом, а його положення повинні бути об’єктивними, передбачуваними та прозорими. Він повинен мати об’єктивну мету загального інтересу, наприклад усунення надмірного дефіциту бюджету, бути належно обґрунтованим і не спрямованим конкретно на суддів, а бути частиною загальної системи, щоб впливати на винагороду державних службовців у цілому. Крім того, такий відступ повинен залишатися винятковим і тимчасовим, а його вплив на винагороду суддів не має бути непропорційним до поставленої мети. Водночас, як зауважив Суд СЄС, навіть за умов серйозної кризи рівень суддівської винагороди має залишатися достатнім для забезпечення незалежності суддів. Нарешті, такий відступ повинен підлягати ефективному судовому контролю згідно з процесуальними нормами відповідної Держави.
Справа №756/16311/24
Це наша чергова справа про скасування незаконного штрафу ТЦК у зв’язку з неявкою за повісткою про яку скаржник не знав. Суд ретельно розібрався в цій справі та зазначив:
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до територіального центру комплектування та соціальної підтримки необхідно довести сукупність наступних обставин: направлення судової повістки за адресою, повідомленою військовозобов’язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов’язаного, та відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою.
Так, з наданих відповідачем матеріалів вбачається, що рекомендований лист, яким повістка була направлена на адресу позивача містить позначку «Повістка ТЦК. Вручити особисто».
Втім, суду не надано доказів того, що встановивши відсутність адресата (позивача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об’єкта поштового зв’язку поінформував його за наявним номером телефону та/або вкладав до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «повістка ТЦК».
Невчинення відповідних дій є порушенням Правил надання послуг поштового зв’язку зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 08.10.2024 №1147.
На переконання суду, вказана обставина є суттєвою, оскільки відсутність обізнаності особи про виникнення певного обов’язку не може свідчити про умисне невиконання такого обов’язку. Жодних конкретних доказів, які б достовірно фіксували факт отримання позивачем повістки відповідача або доведення до позивача інформації про необхідність забрати повістку з поштового відділення матеріали справи не містять.
Окрім того, викладене свідчить про неузгодженість дій відповідача та оскаржуваної постанови нормами права, зокрема, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та дає правові підстави для висновку, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності з порушенням встановленої законодавством і гарантованої Конституцією України процедури притягнення до відповідальності.
Справа №640/9788/21
Це наша справа. Знадобилось завдяки іноземцям та їх посіпакам чотири роки аби вирішити цей простий спір. Наслідками цього спору є не тільки те, що УДО діяло неправомірно, а те що заступник голови КСУ Сергій Головатий сприяв порушенню Закону і фактично з 29.03.2021 і до цього часу Конституційний суд України втратив свою легітимність.
Суд зазначив:
Спеціальний закон, який визначає коло повноважень військовослужбовців Управління державної охорони України містить вичерпний перелік підстав для не допуску осіб до приміщення, і виключно настання цих підстав визначає межі повноважень військовослужбовці Управління державної охорони України, вихід за які свідчитиме в тому числі і про порушення принципу законності державної охорони, що визначено статтею 3 Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб».
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку жодна з підстав не допуску особи, визначених статтями 9 та 18 Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» не мала місця, що не заперечується відповідачем.
Між тим, жодна з підстав не допуску особи, визначених параграфом 68 Регламенту Конституційного Суду України також немала місця, що не заперечується відповідачем.
Відповідно, військовослужбовці Управління державної охорони України діяли без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), оскільки вимагали отримання дозволу Заступника Голови Конституційного Суду України на допуск до приміщення Конституційного Суду України, що не передбачено чинним законодавством.
Також, у контексті доводів відповідача, суд звертає увагу на те, що ні Регламент Конституційного Суду України, ні Закон України «Про Конституційний Суд України» не передбачають необхідності отримання дозволу Заступника Голови Конституційного Суду України на допуск до приміщення Конституційного Суду України.
Враховуючи наведене вище, суд вважає правомірними заявлені позовні вимоги в частині визнання протиправними дії військовослужбовців Управління державної охорони України щодо не допуску ОСОБА1 до приміщення Конституційного Суду України.
Справа №760/19100/22
Це наша справа де банки в чергове довели хибність своїх процесів щодо стягнення заборгованості шляхом позасудового стягнення. Суди вже неодноразово у цій справі відмовляли банку і врешті, майже через 10 років банк вирішив просто звернутись з позовом, але з огляду на попрядені невдалі спроби, строк позовної давності вже було пропущено. Суд зазначив:
Звернувшись у липні 2016 року до суду з позовом про стягнення заборгованості, позивач вкотре підтвердив про його обізнаність щодо порушеного відповідачем його права.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем пропущений строк позовної давності звернення до суду з цим позовом, оскільки позивач звернувся до суду 16 грудня 2022 року, а строк позовної давності сплинув 23 березня 2020 року.
Посилання представника позивача на те, що позов було подано до суду лише після того як стало відомо про порушене право позивача, а саме після отримання постанови Верховного Суду від 19 травня 2022 року, якою було залишено без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову банку про стягнення заборгованості з ОСОБА1 оцінюються судом критично.
Зокрема, як вбачається з матеріалів справи позивач довідався про своє порушене право ще у липні 2011 року, починаючи з того часу та до моменту звернення до суду з цим позовом, ним активно вчинялись дії щодо захисту свого порушеного права, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки як у судовому, так і позасудовому порядку, подання позову про стягнення заборгованості, оскарження рішень суду в судах апеляційної та касаційної інстанції, що підтверджується вищенаведеними рішеннями судів.
Справа № 320/13995/25
Це наша чергова справа щодо оскарження неправомірних ДМС, яка ігнорує раніше прийнятті рішення:
Суд зазначає про помилковість висновків відповідача в оскаржуваному рішенні від 13.01.2025 щодо невиконання ОСОБА1 поданого зобов’язання про припинення громадянства російської федерації, оскільки позивачем протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України (18.11.2019-18.11.2021) було вчинено дії щодо припинення громадянства рф, що підтверджується встановленими обставинами в рішенні суду в справі №320/26814/24, зокрема, отриманням довідки з посольства рф в Україні від 25.10.2021 про подання нею пакету документів до консульської установи рф на вихід з громадянства рф за реєстраційним №269100441 та відповіді МЗС рф від 11.10.2022 щодо відсутності прийнятого рішення за її заявою з причини зупинення діяльності російських закордонних установ на території України відповідне рішення не було прийняте.
Також оскаржуване рішення порушує не лише права та законні інтереси ОСОБА1 , а й безпосередньо стосується прав її дитини — ОСОБА2 , яка станом на дату подання позову в цій справі вже є повнолітньою. Враховуючи, що ОСОБА2 народилась в Україні, не набула громадянства російської федерації за народженням, а також була визнана громадянином України відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону № 2235-III та документована паспортом громадянина України, скасування рішення про набуття громадянства негативно впливає на її правовий статус. Отже, дії відповідача мають наслідки для неповнолітньої дитини, що є істотним порушенням її законних прав та інтересів.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведена правомірність свого рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позов підлягає задоволенню.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте приєднатися до наших каналів з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Трохи про право від Ростислава Кравця
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- в Telegram:
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в Reddit: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
Строки за якими були зміни у питаннях зняття та виключення з військового обліку
