На цьому тижні, Велика палата визначилась, але не до кінця як рахувати виплати при звільненні. Хоча це теж прогрес, хоч норми не вигадували. Ймовірно, бо Кібенко їм не вистачає.
Також до огляду увійшла практика ВС-КЦС та вибірково Суду справедливості ЄС, рішення якого представники Мін’юсту та судді ВАкСу не визнають, практика оскарження штрафів ТЦК, захисту від недобросовісних дій шляхом визнання договору дарування недійсним й багато іншого.
Перелік рішень та практики, які включені до огляду:
🔷 Огляди судової практики та інші рішення:
🔸 Огляд судової практики ВС-КЦС за серпень 2025 року
🔸 Огляд практики Суду справедливості ЄС за червень 2025 року
За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 489/6074/23
Велика палата відступила від позиції Верховного суду та надала своє тлумачення пропорційності та обмеженню 6 місяцями розрахунку при звільненні, а також включення всіх виплат, включно з преміями за останні 12 місяців для розрахунку середньої заробітної плати та 2 місяців для розрахунку компенсації при звільненні, також зазначила на пропорційність задоволення інших вимог. Суд зазначив:
104. Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами колегії суддів Касаційного цивільного суду щодо наявності підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок.
105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Огляд судової практики ВС-КЦС за серпень 2025 року
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:
✔ у спорах, що виникають із питань захисту прав інтелектуальної власності, констатовано, що усправах про захист авторських прав діє презумпція авторства, відповідно до якої авторство особи не потребує доведення самим автором, а обов’язок її спростування покладається на відповідача. Якщо позивач заявляє про своє авторство на аудіовізуальний твір і надає докази його створення, а відповідач заперечує авторство позивача без надання доказів належності авторських прав іншій особі, презумпція авторства залишається незаперечною. Відсутність зазначення авторства безпосередньо у творі не спростовує цієї презумпції;
✔ у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, зауважено, що якщо в договорі довічного утримання (догляду) сторони погодили лише грошовий еквівалент утримання та обов’язок сплати комунальних послуг, без конкретних обов’язків з догляду (опікування), то ненадання набувачем догляду не може бути підставою для розірвання договору як істотне порушення його умов;
✔ у спорах, що виникають із трудових правовідносин, звернено увагу на те, що при триваючих порушеннях трудової дисципліни, які характеризуються безперервністю вчинення протягом певного часу, днем виявлення проступку, з якого обчислюється місячний строк для накладення дисциплінарного стягнення, вважається день складання акта чи довідки за результатами перевірки, якими такі порушення остаточно зафіксовані. Шестимісячний строк для накладення дисциплінарного стягнення при триваючих порушеннях не спливає, доки такі порушення не будуть виявлені;
✔ у спорах, що виникають із спадкових правовідносин, вказано, що звернення третьої особи із заявою про відшкодування витрат на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця не впливає на право спадкоємця отримати свідоцтво про право на спадщину, оскільки таке відшкодування здійснюється в межах вартості успадкованого майна. Рішення суду про встановлення факту родинних відносин, що набрало законної сили, є обов’язковим для всіх органів, включаючи нотаріуса при вирішенні питання про видачу свідоцтва про право на спадщину;
✔ щодо застосування норм процесуального права звернено увагу на те, що грошові кошти є різновидом майна відповідно до гл. 13 ЦК України, тому одночасне накладення арешту на рухоме, нерухоме майно та грошові кошти в межах суми позову не є подвійним забезпеченням позову. Такий захід забезпечення позову є обґрунтованим за наявності реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову;
укладення договору купівлі-продажу спірного майна не є підставою для залучення нового власника до участі у справі як правонаступника відповідача за ст. 55 ЦПК України. Залучення на стадії апеляційного розгляду особи, яка стала власником спірного майна під час розгляду справи в суді першої інстанції, є недопустимим, оскільки позбавляє її можливості повноцінно реалізувати свої процесуальні права, що можливо лише в суді першої інстанції;
апеляційний суд не має повноважень закривати апеляційне провадження з підстави неможливості відновлення втраченого судового провадження;
✔ щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС зазначено, що при розрахунку заборгованості зі сплати аліментів державний виконавець має враховувати лише ті платежі, призначення яких дозволяє ідентифікувати грошові кошти як аліменти. Факт здійснення боржником грошових переказів на користь стягувача без конкретизації їх призначення як аліментів не може автоматично вважатися сплатою аліментних зобов’язань, навіть за відсутності інших боргових зобов’язань між сторонами.
Огляд практики Суду справедливості ЄС за червень 2025 року
Серед інших, звертаємо увагу на рішення Суду справедливості ЄС у справі C-351/23, GR REAL.
Це справа щодо застосування Директиви 93/13/ЄЕС про несправедливі умови споживчих договорів у поєднанні зі статтями 7 і 47 Хартії основоположних прав Європейського Союзу.
Справа стосувалася двох споживачів зі Словаччини, які уклали кредитний договір, забезпечений іпотекою на їхнє сімейне житло. Загальні умови договору передбачали дострокове погашення в разі прострочення платежу. Через затримку сплати банк оголосив кредит таким, що підлягав негайному поверненню, і вимагав сплати всієї суми. Він також ініціював позасудове стягнення й продаж житла з аукціону.
Попри позов і клопотання споживачів про зупинення стягнення будинок було реалізовано на аукціоні, а компанія GR REAL стала новим власником. Коли споживачі відмовилися виселитися, компанія подала позов про виселення, а споживачі оскаржили передачу права власності, посилаючись на несправедливі умови кредитного договору.
Національний суд поставив перед Судом справедливості ЄС два питання: 1) чи відповідає вимозі прозорості пункт кредитного договору про прискорення виконання, який попри включення до загальних умов договору не був доведений до відома відповідачів; 2) чи користується переможець аукціону, який знав про судове провадження щодо дійсності цього пункту договору, абсолютним захистом, чи, з огляду на активні дії відповідачів – споживачів, які намагалися захистити себе від примусового виконання, такий захист є обмеженим.
Суд справедливості ЄС дійшов висновку про те, що статті 6(1) і 7(1) Директиви Ради 93/13/ЄЕС від 5 квітня 1993 року про несправедливі умови споживчих договорів у поєднанні зі статтями 7 та 47 Хартії основоположних прав Європейського Союзу мають тлумачитися так, що вони поширюються на судові провадження, в яких, по-перше, компанія – переможець аукціону з продажу майна, відчуженого в межах позасудового стягнення на предмет іпотеки, який надав споживач і який є його сімейним будинком, подала позов про виселення цього споживача, і, по-друге, споживач через зустрічний позов оскаржив законність передачі права власності переможцю аукціону, до того ж така передача відбулася попри незавершене на той час судове провадження, в якому розглядалося питання про зупинення стягнення на предмет іпотеки через несправедливі умови договору, і переможець аукціону був обізнаний про таку обставину.
Це застосовується в тій мірі, в якій на момент відповідного продажу існували підтверджуючі докази існування потенційно несправедливих умов і що споживач скористався засобами правового захисту, якими, як можна було б розумно очікувати, скористався б пересічний споживач, з метою домогтися судового перегляду умов договору.
Суд справедливості ЄС підтвердив, що національне законодавство не може дозволяти позасудове звернення стягнення на житло споживача (предмет іпотеки), якщо: 1) ще триває судове провадження про тимчасові заходи для зупинення такого виконання; 2) є докази того, що договірна умова, на якій базується стягнення, може бути несправедливою; 3) закон не передбачає жодної можливості для судового скасування такого виконання саме через наявність несправедливих умов.
Справа № 758/9913/25
Це чергова наша справа про скасування незаконного штрафу ТЦК, суд зазначив:
Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Водночас, жодних доказів на підтвердження того, що позивач в порядку статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» отримував виклик і не прибув у призначений час, суду не надано.
Так, матеріали справи не містять доказів того, що повістка з вимогою позивача прибути до збірного пункту, направлялася позивачу поштою чи вручалася в інший спосіб, визначений законодавцем.
Відповідач не надав суду копію повістки, яка б доводила, що позивач викликався до відповідача на конкретну дату та час; не надав доказів, що позивач отримав вказану повістку особисто або відмовився від отримання, про що зроблене відповідне застереження про відмову від її отримання. Відповідач також не надав суду доказів, що факт неявки позивача зафіксовано відповідним Актом.
Таким чином, відповідачем не доведено, що у позивача виник обов’язок з’явитися до відповідача у строк, зазначений у повістці, і що від виконання цього обов’язку ОСОБА2 ухилився.
Суд звертає увагу, що положення ч. 2 ст. 77 КАС України перекладають обов’язок доказування правомірності оскаржуваного рішення на відповідача, однак у цій справі таких доказів відповідачем суду не надано.
Таким чином, суд приходить до висновку, що викладені позивачем аргументи є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити, справу про адміністративне правопорушення закрити на підставі ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Справа № 752/14789/23
Це наша справа. Суди обох інстанцій детально розібрались з цією справою та опитали свідків. В свій час існувала практика, коли сторона правочину через певний час вигадувала підстави для визнання його недійсним, при цьому саме на момент вчинення правочину жодних підстав його недійсності не існувало. Верховний суд відносно недавно припинив цю практику визнання недійсними правочинів через значний час під вигаданими підставами. В цій справі суд з посиланням на практику Верховного суду зазначив:
У цій справі, відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що правочин, вчинений внаслідок обману, помилки щодо природи правочину, а також неправильного сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення позивача.
Колегія суддів звертає увагу, що наступна зміна рішення позивача або ставлення до його наслідків після укладення такого правочину не свідчать про наявність помилки позивачки щодо правової природи вчиненого правочину станом на момент його укладення.
Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність (постанови Верховного Суду 09 вересня 2024 року у справі № 711/4773/23, провадження № 61-14026св23; від 09 квітня 2025 року у справі № 331/5576/21, провадження № 61-16731св24).
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте приєднатися до наших каналів з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Трохи про право від Ростислава Кравця
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- в Telegram:
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в Reddit: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
Строки за якими були зміни у питаннях зняття та виключення з військового обліку
