Велика палата перед відпусткою вирішила всіх здивувати не тільки судовим активіЗмом, але й дуже своєрідним сприйняттям та трактуванням прямих норм Закону. В огляді є частина справ щодо способу та порядку оскарження дисциплінарною відповідальності суддів, оскарження штрафів ТЦК, виправдувальний вирок за самовільне залишення частини, протиправність поновлення на військовому обліку та дуже цікава інша судова практика.
Перелік рішень та практики, які включені до огляду:
🔸 Постанова ВП ВС про неможливість передачі земель оборони з державної у комунальну власність
🔷 Огляди судової практики та інші рішення:
🔸 Огляд судової практики ВС-КАС щодо оподаткування в умовах воєнного стану з 02.2022 по 06.2025
🔸 Огляд судової практики ВС-КЦС за травень 2025 року
🔸 Огляд судової практики ВС-КАС за травень 2025 року
🔸 Огляд практики Суду справедливості ЄС за березень 2025 року
💥 Виправдувальний вирок у справі за обвинуваченням за ч.5 ст. 407 КК України
За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 1915/6447/2012
Велика палата зазначила:
65. ЄСПЛ зазначив, що національні суди не розглянули аргументу заявниці про те, що ОСОБА3 не мав права на оскарження рішення суду першої інстанції, і використали розширене тлумачення відповідного законодавчого правила, згідно з яким рішення 2012 року можна було ретроспективно розглядати як таке, що впливало на набуті згодом права. Вони дійшли, здавалося б, протилежного висновку в іншому провадженні [у справі № 635/3379/15-ц].
66. Самий лише факт того, що ОСОБА3 зазнав впливу цього рішення, на переконання ЄСПЛ, був спричинений бездіяльністю органів державної влади після ухвалення рішення 2012 року. Заявниця поінформувала усі органи державної влади, відповідальні за передачу у власність земельної ділянки та реєстрацію відповідних правочинів, про рішення суду 2012 року задовго до того, як земельну ділянку було передано у власність ОСОБА5 і продано ОСОБА3 .ЄСПЛ зауважив, що він особливо вражений тим фактом, що районна державна адміністрація пояснила заявниці порядок дій для реєстрації земельної ділянки на її ім’я, але потім передала ту саму земельну ділянку третій особі.
67. ЄСПЛ виснував, що національні суди не розглянули аргументу заявниці про те, що поновлення провадження у зв’язку із ситуацією, що створила районна державна адміністрація, та скасування ухваленого на її користь рішення суперечило принципу юридичної визначеності.
68. Національні суди не навели обґрунтування, яке б доводило наявність особливих та непереборних обставин для виправдання поновлення розгляду справи заявниці. Цих міркувань було достатньо для ЄСПЛ, щоб зробити висновок, що рішення про прийняття до розгляду скарги ОСОБА3 на рішення 2012 року порушило принцип юридичної визначеності. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
69. Також ЄСПЛ, узявши до уваги свої висновки щодо скарги згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції, дійшов переконання, що скасування остаточного рішення у спосіб, який був несумісним із принципом юридичної визначеності, позбавило заявницю впевненості в обов’язковості судового рішення, а також позбавило її без наведення належного обґрунтування та будь-якого відшкодування права на земельну ділянку, яке було встановлено цим рішенням. Це поклало на неї надмірний тягар, а отже, було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
129. На переконання Великої Палати Верховного Суду, порушення конвенційних гарантій, що констатував ЄСПЛ, можна усунути тільки шляхом скасування рішення суду апеляційної інстанції та ухвали суду касаційної інстанції з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, який повинен з’ясувати та належно обґрунтувати те, чи вирішував суд першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі в розгляді справи цим судом, подала апеляційну скаргу та має право доводити інші обставини, що свідчать про вирішення судом першої інстанції питання про її права та інтереси, і залежно від установлених обставин та оцінки доказів, наданих на підтвердження вирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси такої особи, ухвалити рішення про закриття апеляційного провадження в разі, якщо суд першої інстанції цих питань не вирішував, або ж здійснити перегляд рішення суду першої інстанції по суті, якщо буде підтверджено, що суд все таки вирішив ці питання.
Справа № 903/602/24
Черговий витвір судового активіЗму випадкових осіб без досвіду, що протирічить Закону. При цьому досить дивно встановлена можливість продовження вже прострочених строків. Суд всупереч прямій нормі ч. 3 ст. 551 ЦК зазначив:
154. У разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року — на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року — на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
155. Тому звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річнихбез обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим у разі, якщо позовна давність за такими вимогами не спливла станом на 02 квітня 2020 року.
156. Суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов’язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов’язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.
157. Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
158. Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), — це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов’язання боржником, не підлягає зменшенню судом.
159. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов’язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Постанова ВП ВС про неможливість передачі земель оборони з державної у комунальну власність
Справа № 902/122/24
Велика палата зазначила:
149. Земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена шириною 30-50 метрів вздовж державного кордону України на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, (а вздовж лінії державного кордону України з Російською Федерацією і Республікою Білорусь — шириною до 2 кілометрів), належать до земель оборони щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання та які можуть перебувати лише у державній власності, а отже не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності.
Справа № 826/3850/15
Велика палата зазначила:
Водночас варто наголосити, що рішення ЄСПЛ від 23 січня 2025 року у справі «Коптєлов та інші проти України» (Case of Koptyelov and others v. Ukraine) (заява № 30406/17 та 7 інших заяв)не містить констатації порушення національними судами при розгляді позову ОСОБА1 приписів законодавства по суті позовних вимог. Те, чи було порушене конкретне, стверджуване заявником його право чи інтерес під час розв’язання національними судами спору по суті за описаних ним обставин, ЄСПЛ, як видно з його Рішення, не досліджував і не констатував із цього приводу жодних висновків.
Відтак можна підсумувати, що встановлені в Рішенні ЄСПЛ конвенційні порушення, які допустила Україна під час вирішення справи судом, стосуються насамперед надмірної тривалості розгляду справи, порушення розумних строків її розгляду і разом з цим відсутності ефективних [законодавчих] засобів юридичного захисту, з використанням яких особа, права якої були порушені, могла захиститися від стверджуваних порушень. Натомість згадане рішення ЄСПЛ від 23 січня 2025 року не містить висновків, які б певним чином ставили під сумнів результат оскаржуваних судових рішень.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що порушення «розумних строків» розгляду справи, встановлене ЄСПЛ, не можна усунути шляхом скасування рішень національних судів, оскільки ЄСПЛ зробив висновки лише щодо часу, протягом якого суди вирішували цей спір, а не стосовно висновків по суті спору.
Таким чином, враховуючи встановлене у згаданому вище Рішенні ЄСПЛ порушення положень Конвенції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для застосування додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді відновлення провадження в адміністративній справі шляхом скасування судових рішень, оскільки можливість їх перегляду обумовлюється змістом констатованих ЄСПЛ порушень. Повторний же розгляд справи не відновить порушеного права заявника на розгляд справи протягом розумного строку, а також права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
До того ж ЄСПЛ, констатуючи порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції, присудив ОСОБА1 достатню і справедливу сатисфакцію у зв’язку з надмірною тривалістю розгляду справи та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.
Справа № 826/15959/18
Велика палата зазначила:
84. Отже, саме з 27 грудня 2023 року (дня набрання чинності Законом № 3481-IX) законодавчо врегульовано механізм переведення суддів ВС України до штату ВС, а разом із цим і питання встановлення дати, з якої у судді, обраного до ВС України безстроково, виникає право на отримання суддівської винагороди, визначеної положеннями Закону № 1402-VIII для судді ВС, — дати зарахування його до штату ВС відповідно до наказу Голови ВС.
85. Повертаючись до встановлених у справі обставин, Велика Палата зауважує, що ОСОБА1 станом на дату ухвалення судом першої інстанції рішення перебував у штаті ВС України і чинне на той час законодавство не врегульовувало питання щодо переведення суддів ВС України до ВС.
86. Таким чином, в оспорюваному періоді щодо позивача не було умов, необхідних для виникнення права на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 та пунктом 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ для суддів ВС, оскільки він не був зарахований до штату ВС і відповідно не здійснював у ньому правосуддя.
87. Ураховуючи викладене, Велика Палата дійшла висновку, що в межах спірних правовідносин суддівську винагороду позивачу слід було нараховувати та виплачувати саме із застосуванням положень Закону № 2453-VI.
88. У цьому аспекті Велика Палата вважає доцільним нагадати, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
89. Отже, відповідач-1, коли нараховував та виплачував позивачеві суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
90. За наведеного правового регулювання, змісту та обсягу фактичних передумов, які спричинили спір у цій справі, Велика Палата вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій щодо задоволення заявлених ОСОБА1 позовних вимог про зобов’язання ВС України перерахувати та виплати йому заробітну плату (суддівську винагороду) / довічне грошове утримання відповідно до пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ.
Справа № 990SCGC/28/24
Це наша справа. Насправді Велика палата самоусунулась від вирішення всіх трьох принципових питань у цій справі, і вирішив тільки перше, а саме ігнорування ВРП попереднього рішення ВП ВС, застосування строків та порядок перегляду дисциплінарної справи після скасування рішення з етапу саме розгляду дисциплінарної справи, а не розгляду скарги на рішення дисциплінарної палати, що Законом не передбачено. Суд зазначив:
123. У постанові від 13 червня 2024 року в справі № 990SCGC/2/24 (провадження № 11-14сап24) Велика Палата Верховного Суду вже констатувала, що внаслідок неналежного ставлення до виконання обов’язків слідчого судді суддя ОСОБА1 при постановленні ухвали від 31 січня 2020 року про скасування арешту майна вийшов за межі повноважень слідчого судді при вирішенні питання про зобов’язання зберігача майна повернути зерно кукурудзи ТОВ «Олімпіас груп» і не навів відповідних мотивів та процесуальних підстав такого виходу. Відтак Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками ВРП та її Дисциплінарної палати про те, що такі дії судді ОСОБА1 мають ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 статті 106 Закону № 1402-VIII.
124. З урахуванням наведеного в цій справі Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками ВРП та її Дисциплінарної палати в частині, що дії слідчого судді ОСОБА1 при постановленні ухвали від 31 січня 2020 року про скасування арешту майна мають ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 статті 106 Закону № 1402-VIII, однак не погоджується з їх висновком про те, що дії слідчого судді ОСОБА1 під час вирішення клопотання про накладення арешту також мають ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 статті 106 Закону № 1402-VIII.
125. Водночас Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з висновком ВРП, що «слідчий суддя ОСОБА1 під час розгляду вказаних клопотань не перевірив та не врахував їх невідповідність вимогам статей 171, 172 КПК України, що є порушенням норм чинного процесуального закону», оскільки оцінка обґрунтованості процесуальних звернень, як про це вже зазначалося вище у цій постанові, не належить до повноважень дисциплінарного органу при здійсненні дисциплінарного провадження щодо судді.
126. Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду не вважає доцільним оцінювати інші доводи скаржника у частині незгоди з викладеними в оскаржуваному рішенні висновками ВРП щодо оцінки його дій при постановленні ухвали від 31 січня 2020 року про скасування арешту майна.
127. Оскільки в оскаржуваному рішенні ВРП помилково кваліфікувала дії судді ОСОБА1 як такі, що в їх сукупності становлять склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, то не можна вважати вмотивованими і висновки ВРП у частині вирішення питання про застосування дисциплінарного стягнення до скаржника.
128. Підсумовуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суду висновує, що оскаржуване рішення, прийняте ВРП за результатами повторного розгляду скарги судді ОСОБА1 на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 16 червня 2021 року № 1373/3дп/15-21, не може вважатися вмотивованим, а тому підлягає скасуванню на підставі пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII.
Cправа № 761/382/21
Велика палата дійшла до досить сумнівного, як на мене, висновку про можливість ігнорувати права спадкоємців заради фінансових спекулянтів:
207. Цей розділ містить висновки щодо застосування статей 1281, 1282 ЦК України, статті 23 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах.
208. Норми статей 1281, 1282 ЦК України [як щодо необхідності пред’явлення кредитором вимоги у визначений строк, так і щодо порядку виконання спадкоємцями зобов’язання] не поширюються на правовідносини, які виникають у зв’язку з переходом у порядку спадкування майна, яке майновий поручитель передав в іпотеку задля забезпечення виконання зобов’язань третьою особою [відмінною від особи іпотекодавця].
У цій ситуації іпотека є дійсною для набувача відповідного майна, який набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором. Описані обставини регулюються нормами Закону України «Про іпотеку» [див. статтю 23 цього Закону], які є спеціальними та підлягають застосуванню у цих правовідносинах.
Справа № 990/97/25
Велика палата замість захисту продовжує вигадувати норми, яких в Законі не існує і врешті виснувала:
6.19. За частиною першою статті 51 цього Закону право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення. Скаржник (автор дисциплінарної скарги) теж має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі, але за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження. І суддя, і скаржник оскаржити рішення Дисциплінарної палати можуть до ВРП.
6.20. Отож з наведеного нормативного регулювання можна виснувати, що рішення про зупинення дисциплінарного провадження є одним з видів рішень (актів), які ухвалює дисциплінарний орган ВРП (Дисциплінарна палата) в межах визначених законом повноважень під час здійснення (перебігу) дисциплінарного провадження.
Водночас Закон № 1798-VIII не містить приписів, подібних до наведених вище, які б передбачали, що рішення Дисциплінарної палати про зупинення розгляду дисциплінарної справи підлягає чи не підлягає оскарженню, а якщо підлягає, то до якого органу воно може бути оскаржене.
Натомість із загальних правил частини четвертої статті 35, частини другої статті 51 Закону № 1798-VIII висновується, що рішення Дисциплінарної палати ВРП про зупинення провадження у дисциплінарній справі може бути оскаржено до ВРП, яка переглядає таке рішення у пленарному складі.
6.25. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ухвала Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 19.02.2025 № 279/3дп/15-25 про зупинення розгляду дисциплінарної справи не є тим рішенням, яке може бути самостійним предметом оскарження в судовому порядку. Зазначені в ній підстави зупинення розгляду дисциплінарної справи можуть бути перевірені судом в межах вирішення спору про правомірність рішення ВРП, постановленого за результатами розгляду скарги на цю ухвалу. Передбачена пунктом 4 частини першої статті 266 КАС можливість оскарження до суду рішень ВРП, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат, стосується всіх рішень Дисциплінарної палати, які згідно із нормами Закону № 1798-VIII можуть бути оскаржені до ВРП. При цьому не обов’язково, що в Законі № 1798-VIII має бути пряма вказівка щодо оскарження такого рішення Дисциплінарної палати (на відміну від прямої заборони оскарження певного рішення Дисциплінарної палати).
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Огляд судової практики ВС-КАС щодо оподаткування в умовах воєнного стану з 02.2022 по 06.2025
Висвітлені в огляді правові позиції щодо нагальних питань оподаткування дадуть змогу сформувати стратегію та визначитися з тактикою відбудови нашої держави з урахуванням ретроспективи і з огляду на нинішні події.
Огляд судової практики ВС-КЦС за травень 2025 року
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики.
Огляд судової практики ВС-КАС за травень 2025 року
В огляді відображено правові позиції судових палат, колегій суддів КАС ВС, які матимуть значення для формування єдності судової практики при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема про:
✅ заборону нарахування плати та стягнення заборгованості за споживання житлово-комунальних послуг на тимчасово окупованих територіях у період воєнного стану;
✅ необхідність подання окремої заяви для призначення державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства незалежно від отримання пенсії у зв’язку з втратою годувальника;
✅ застосування пільгової ставки податку на додану вартість у розмірі 7 % під час імпорту марлевої тканини для медичних цілей;
✅ межі дискреційних повноважень органів військової адміністрації в разі надання податкових пільг;
✅ відсутність права роботодавців на апеляційне оскарження судових рішень у спорах про призначення пільгової пенсії;
✅ оголошення конкурсу на посаду керівника комунального підприємства під час воєнного стану.
Упродовж травня 2025 року КАС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, з якими можна ознайомитися в огляді судової практики.
Огляд практики Суду справедливості ЄС за березень 2025 року
Загальний Суд ЄС розглянув спір між компаніями Lidl та Liquidleds щодо дійсності промислового зразка світлодіодної лампи у справі Lidl v EUIPO – Liquidleds Lighting (T-66/24). Так, компанія-заявник оскаржувала реєстрацію лампи компанії Liquidleds, посилаючись на попереднє розкриття аналогічних зразків.
Загальний Суд ЄС зазначив, що для застосування ст. 7(2) Регламенту № 6/2002 від 12 грудня 2001 року про промислові зразки Співтовариства власник зразка, щодо якого подано заяву про визнання недійсним, має довести, що він є автором або правонаступником автора попереднього зразка; що цей зразок було розкрито ним або третьою особою; що таке розкриття відбулося в межах пільгового періоду. Тому в цьому випадку, по-перше, заявник мав довести, що оскаржуваний промисловий зразок не відповідав вимогам для охорони, а по-друге, третя особа у справі мала посилатися на виняток, передбачений ст. 7(2) Регламенту № 6/2002, і довести, що вимоги для застосування цього винятку були виконані.
Стаття 7(2) Регламенту передбачає умови, за яких попереднє розкриття для цілей статей 5 та 6 Регламенту (новизна та оригінальність) не враховується.
Ключовим у цьому рішенні є висновок Суду про те, що для застосування зазначеного винятку зразки не повинні бути ідентичними, а достатньо лише, щоб вони справляли однакове загальне враження на користувача. Власне, виняток, передбачений у цій статті, має на меті захист інтересів автора або його правонаступника, а також стимулювання інновацій, розроблення нових продуктів та інвестування в їхнє виробництво.
Справа № 420/12548/25
Суд дослідивши обставини справи та надані документи зазначив:
Суд встановив, що постановою військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ6 солдат ОСОБА1 на підставі ст. 67 (б) графи ІІ Розкладу хвороб, графи ІІ ТДВ визнаний не придатним до військової служби, про що у військовому квитку № НОМЕР1 зроблений відповідний запис про визнання позивача не придатним до військової служби з виключенням з військового обліку 28.08.2015 року.
Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» громадяни України, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, підлягають виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки.
За таких обставин, у зв’язку з визнанням військово-лікарською комісією позивача в 2015 році непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку він підлягав виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ.
В свою чергу, відповідач не обґрунтував при запрошенні позивача 21.01.2025 для проходження медичного огляду при ІНФОРМАЦІЯ5 , яким чином його було взято на військовий облік військовозобов’язаних у ІНФОРМАЦІЯ7 після виключення з військового обліку у 2015 році за станом здоров’я.
Таким чином, у разі виявлення розбіжностей у військово-облікових документах з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів, особа може звернутися до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку із відповідною заявою та всіма необхідними документами з метою приведення дійсних відомостей у відповідність.
Однак, вказаними нормами не передбачено вимоги повторного проходження військово-лікарської комісії задля перегляду придатності до військової служби, яка раніше була встановлена відповідною ВЛК.
З огляду на вищевикладене, судом встановлено неправомірні дії відповідача щодо взяття на військовий облік позивача, якого раніше було визнано не придатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
Справа № 520/8641/25
Суд з застосуванням практики ЄСПЛ та відповідних рекомендацій з метою ефективного захисту порушеного права зазначив:
Судом встановлено, що 04.03.2007 призовною (медичною) комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач був визнаний непридатним до військової служби із зняттям з військового обліку за гр. I ст. 30 «а» розкладу хвороб і знятий з виключенням з військового обліку.
Відомості про непридатність та виключення з військового обліку були занесені до військового квитка позивача серії НОМЕР3 .
Відтак, оскільки позивач був виключений ІНФОРМАЦІЯ_2 з військового обліку на підставі визнання його непридатним до військової служби згідно висновку ВЛК, відповідач зобов’язаний був внести відповідну інформацію до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів.
Суд зазначає, що станом на дату проходження позивачем ВЛК — 04.03.2007 було чинним Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затверджене Наказом Міністра оборони України від 4 січня 1994 року N 2.
Так, військовий квиток позивача містить запис про те, що позивач виключений з військового обліку за гр. І ст. 30 «а», визнаний непридатним до військової служби із зняттям з військового обліку.
Висновок щодо непридатності до військової служби у мирний час, обмеженої придатності у воєнний час за статтею 30 передбачено лише для ст. 30 «б».
Проте, як зазначалося, із запису у військовому квитку серії НОМЕР3 убачається, що висновок комісією зроблено саме за ст. 30 «а».
За таких обставин, твердження відповідача про те, що позивач був визнаний обмежено придатним, не узгоджується з наявними у матеріалах справи доказами.
З огляду на викладене, у відповідача були відсутні підстави для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів запису про визнання ОСОБА1 непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний.
Крім того, відсутні підстави для повторного проходження позивачем ВЛК, оскільки згідно даних військово-облікового документу позивача серії АВ №505746 останній визнаний непридатним до військової служби із зняттям з військового обліку, а отже не є військовозобов’язаним.
З урахуванням вищезазначеного суд дійшов висновку, що відповідач зобов’язаний був внести відомості в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів про позивача, а саме те, що останній виключений з військового обліку у зв’язку з тим, що він визнаний непридатним до військової служби військово-лікарською комісією та знятий з військового обліку з відміткою «виключений з військового обліку», що зроблено не було.
Справа № 758/16090/24
Суд чітко зазначив про необхідність дотримання законодавства, що не було зроблено ТЦК і зазначив:
Із вищевказаного трекінгу «Укрпошти» № 0504060886952 вбачається, що статус поштового відправлення № 0504060886952 станом на 17.10.2024 наступний — «Повернення за зворотною адресою: Закінчення встановленого терміну зберігання» (а.с. 72).
Таким чином, відповідно до п. 41 Порядку № 560, ОСОБА1 не вважається належно оповіщеним про виклик до ІНФОРМАЦІЯ4 на 16.10.2024, тому не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи зазначення начальником ІНФОРМАЦІЯ4 ОСОБА3 про те, що ОСОБА1 був належним чином оповіщеним про виклик до ІНФОРМАЦІЯ4 , 16.10.2024 не з’явився за викликом ІНФОРМАЦІЯ4 , чим порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Ураховуючи те, що ОСОБА1 не був належним чином оповіщений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ4 на 16.10.2024, а отже, не порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення.
Таким чином, особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, має бути забезпечено право завчасно знати про дату, час та місце розгляду справи, що є гарантією реалізації наданих ст. 268 КУпАП прав, зокрема, на участь в розгляді справи про адміністративне правопорушення, висловлення заперечень, надання пояснень та доказів, заявлення клопотань, здійснення захисту.
У порушення вимог вищевказаного законодавства, доказів на підтвердження того, що ОСОБА1 був своєчасно сповіщеним про місце і час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності на 28.10.2024, відповідно до вимог ст. 268 КУпАП, суду не надано.
Тобто, розгляд справ відбувся за відсутності позивача, якого не було своєчасно сповіщено про розгляд справи, що в силу приписів ч. 1 ст. 268 КУпАП виключало можливість розгляду справи.
У порушення вимог вищевказаного законодавства, відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА1 було повідомлено належним чином про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням установленої процедури.
Виправдувальний вирок у справі за обвинуваченням за ч.5 ст. 407 КК України
Справа №750/7069/23
Це наша справа. Суд визнав невинуватою та виправдати у пред’явленому обвинуваченні за ч.5 ст. 407 КК України за недоведеністю в її діянні даного складу злочину нашу клієнтку. Як ухилення від військової служби так і нез’явлення на військову службу прокурором доведено не було. З вироку Ви дізнаєтесь, як командир частини примушував давати неправдиві покази задля розправи над співробітницею лабораторії яка викрила його на корупції. Раджу уважно ознайомитись з вироком.
Справа № 486/22/22
Це наша справа і хоча суд не стягнув витрати на допомогу все одно задовільнив позов в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і зазначив:
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок).
З урахуванням цих норм, зокрема, пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством — календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 пункту 8 Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 пункт 8 Порядку).
Крім того, положенням розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте приєднатися до наших каналів з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Трохи про право від Ростислава Кравця
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- в Telegram:
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в Reddit: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
Строки за якими були зміни у питаннях зняття та виключення з військового обліку
