E-commerce у міжнародній торгівлі

На сьогоднішній день для більшості поняття e-commerce залишається або незрозумілим з безліччю помилок, стереотипів та міфів, або взагалі невідомим, і це й не дивно, оскільки галузь є досить молодою, хоч і не новою. Однак, слід зауважити, що e-commerce стрімко розвивається створюючі нові економічні та бізнес моделі, і розуміння його в нашому суспільстві поступово зростає.

Електронна комерція (e-commerce), електронна торгівля, а більшість ще її називають інтернет торгівлею, є цілою сферою економіки.

E-commerce в перекладі означає онлайн-комерція (онлайн-рітейл), купівля та продаж товарів в інтернеті, суть якого зводиться до проведення бізнесу онлайн з великою кількістю операцій та дій онлайн. Фактично, це той напрямок, який перебуває на стику між IT, високих технологій, маркетингом, менеджментом, бізнесом.

Сюди входять всі фінансові, торгові і пов’язані з ним бізнес операції які проводяться через інтернет. Наприклад, але не виключно: онлайн обробка транзакцій (online transaction precessing), електронний обмін даними (EDI/electronic data interchange), мобайл і онлайн банкінг (mobile&online banking), мобайл і онлайн торгівлі (mobile&online trading), електронний рух капіталу (EFT/electronic funds transfer), в тому числі краудфандінг (crowdfunding), автоматизована система збору даних (butomated data collection system), управління ланцюгами поставок (supply chain management), інтернет маркетинг (internet marketing), система управління запасами (inventory management system).

На сьогоднішній день через мережу інтернет рекламують, бронюють квитки, бронюють готелі, інвестують, купують, продають, ведуть переговори, відкривають рахунки. Все, що використовує електронні засоби зв’язку і є – електронною комерцією.

Простими словами, e-commerce – це купівля та продаж товарів в інтернеті (онлайн) через основні три категорії:

– Інтернет (онлайн)-магазини: Taobao, Asos, Walmart, Ikea;

– Маркетплейсы: Wildberries, Aliexpress, eBay, Rozetka, Wildberries;

– SaaS (Software as a Service) – вирішення в сфері e-commerce: Amazon Web Services/AWS), Salesforce, Shopify, Magento, WiX Stores, ServiceNow, Microsoft.

Найпотужнішими в світі відносинами залишаються відносини, що виникають між покупцем і інтернет-магазином.

Законодавчою базою для створення правових і організаційних правил e-commerce займаються такі основні світові організації: ЮНСІТРАЛ, Європейський Союз, Світова організація торгівлі (СОТ), Комісія ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), та багато інших.

Слід зауважити, що в Україні діють комітет ЕВА (European Business Association): з електронних платежів, інформаційних технологій, роздрібної торгівлі, а також комітет Інтернет-асоціації України з питань електронної комерції, при Інтернет Асоціації України (ІнАУ), яка була створена в листопаді 2000 року з метою консолідації зусиль всіх зацікавлених сторін у розвитку Інтернету в Україні. Саме ці організації на правовому рівні займається захистом українського бізнесу в сфері електронної комерції.

Є й інші організації, в тому числі міжнародні: Український національний комітет Міжнародної Торгової Палати (ICC Ukraine) уповноважений Світовою організацією бізнесу представляти на національній території сучасні тенденції бізнесу та сприяти розвитку міжнародного співробітництва, Ініціатива Євросоюзу з розвитку малого та середнього підприємництва EU4Business, Національна платформа малого і середнього бізнесу, Міжнародна рада бізнес-асоціацій і палат в Україні (ICBAC).

Що стосується України, то хоч і займаються електронною комерцією на державному рівні Міністерство розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства та спеціальний проект міністерства – Державна підтримка українського експорту, офіс по просуванню експорту, однак, прикрим залишається те, що конкретно спеціалізовані на e-commerce державні органи в Україні все ж таки відсутні.

В Україні правила e-commerce регулюються в першу чергу Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про рекламу», Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», Законом України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», Законом України «Про телекомунікації», Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

Основним все ж таки Законом, який регулює правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів є Закон України «Про електронну комерцію», який Україна прийняла лише 03 вересня 2015 року за № 675-VIII.

Якщо врахувати ту обставину, що подібний закон про електронну торгівлю UNCITRAL Model Law on Electronic Commerce в Нью-Йорку було прийнято 12 червня 1996 року (додаткова стаття 5 bis прийнята в 1998 році), з початком розвитку цих технологій, то Україна прийняла регуляторний акт запізно.

Навіть законодавчо закріплений в Україні механізм, не гарантує повний захист суб’єктів в сфері e-commerce дозволяючи недобросовісним суб’єктам бізнесу ухилятися від відповідальності.

Отже, основне визначення електронна комерція в національному законодавстві міститься в ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» та вживається в значені, як відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов’язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов’язки майнового характеру.

Вказаний Закон регулює правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів визначаючи при цьому, що у разі якщо однією із сторін електронного правочину є іноземець, особа без громадянства або іноземна юридична особа, норми цього Закону застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про міжнародне приватне право».

Норми цього Закону застосовуються до діяльності іноземних суб’єктів електронної комерції в частині реалізації ними товарів, виконаних робіт, надання послуг покупцям (замовникам, споживачам) на території України.

Учасниками відносин у сфері електронної комерції є суб’єкти електронної комерції, постачальники послуг проміжного характеру в інформаційній сфері, органи державної влади та органи місцевого самоврядування в частині виконання ними функцій держави або місцевого самоврядування.

Оператори (провайдери) телекомунікацій, оператори послуг платіжної інфраструктури, реєстратори (адміністратори), що присвоюють мережеві ідентифікатори, та інші суб’єкти, що забезпечують передачу та зберігання інформації з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем – є постачальниками послуг проміжного характеру в інформаційній сфері.

Законом чітко визначений правовий статус продавця (виконавця, постачальника) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції, покупця (замовника, споживача) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції та постачальника послуг проміжного характеру у сфері електронної комерції.

Так, продавець (виконавець, постачальник) товарів, робіт, послуг в електронній комерції під час своєї діяльності та у разі поширення комерційного електронного повідомлення зобов’язаний:

1. забезпечити прямий, простий, стабільний доступ інших учасників відносин у сфері електронної комерції до такої інформації:

• повне найменування юридичної особи або прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи – підприємця;
• місцезнаходження юридичної особи або місце реєстрації та місце фактичного проживання фізичної особи – підприємця;
• адреса електронної пошти та/або адреса інтернет-магазину;
• ідентифікаційний код для юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків для фізичної особи – підприємця, або серія та номер паспорта для фізичної особи – підприємця, яка через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомила про це відповідний податковий орган і має відмітку в паспорті;
• відомості про ліцензію (серія, номер, строк дії та дата видачі), якщо господарська діяльність підлягає ліцензуванню;
• щодо включення податків у розрахунок вартості товару, роботи, послуги та, у разі доставки товару, – інформація про вартість доставки;
• інші відомості, що відповідно до законодавства підлягають оприлюдненню.

2. забезпечити повну відповідність предмета електронного договору, погодженого сторонами, кількісним та якісним характеристикам.
3. забезпечити захист інформації відповідно до законів України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» і «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у випадку якщо він пропонує іншій стороні електронного договору надати йому відомості про платіжні інструменти для оплати вартості товару, роботи, послуги.

Однак, Законом чітко визначено, що продавець (виконавець, постачальник) має право вимагати від іншої сторони лише такі відомості, без яких укладення та виконання зобов’язань за електронним договором неможливе.

Покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції повністю захищений Законом України «Про захист прав споживачів». Однак, покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов’язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».

На покупця покладено обов’язок повідомити про себе інформацію, необхідну для укладення електронного договору за яким він приймає (акцептує) ту чи іншу пропозицію іншої сторони.

Покупець у разі оплати вартості товару, роботи, послуги із застосуванням платіжних інструментів має право повідомити відомості, які дають змогу забезпечити проведення оплати відповідним оператором платіжних систем, який несе відповідальність за їх збереження та використання згідно чинного законодавства.

Якщо покупцем є фізична особа, то вона повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину передбачену законодавством, в тому числі повідомити адресу доставки товару, виконання роботи чи надання послуги. Сам перелік інформації, необхідної для вчинення електронного правочину, визначається законодавством України або за домовленістю сторін.

Що ж стосується правового статусу постачальника послуг проміжного характеру у сфері електронної комерції, то Закон чітко визначає, що надання доступу до мережі Інтернет та інших інформаційно-телекомунікаційних систем оформлюється окремим правочином або електронним правочином між стороною такого правочину та постачальником послуг проміжного характеру в інформаційній сфері.

Послуги проміжного характеру в інформаційній сфері є реєстрація доменних імен або IP-адрес, присвоєння інших мережевих ідентифікаторів, фіксація часу відправлення/надходження електронного повідомлення, надання доступу до мережі Інтернет та інших інформаційно-телекомунікаційних систем тощо.

Постачальник послуг проміжного характеру в інформаційній сфері не є стороною електронного правочину, предметом якого виступають товари, роботи або послуги, а тому не несе відповідальності за зміст переданої чи отриманої інформації та за шкоду, завдану внаслідок використання результатів таких послуг, за умови, що він не є ініціатором передачі такої інформації, не обирає її одержувача та не може змінити її зміст.

У випадку надання послуг проміжного (тимчасового) зберігання інформації, наданої одержувачем послуги, з єдиною метою – покращити подальшу передачу інформації іншим одержувачам послуги на їхню вимогу, постачальник послуг проміжного характеру не несе відповідальності за автоматичне, тимчасове та проміжне зберігання інформації і за шкоду, завдану внаслідок використання результатів таких послуг, за умови що він не змінює зміст інформації, виконує умови доступу до інформації, включаючи законодавчі вимоги доступу до інформації про власника мережевого ресурсу, виконує правила оновлення інформації у спосіб, який визнаний і використовується у промисловості, не перешкоджає законному використанню технологій, які визнані та використовуються у промисловості, при отриманні даних про використання інформації вдається до швидких дій з метою унеможливлення доступу до інформації, яку він зберігав, після того як йому стало відомо, що інформація в первинному джерелі передачі була видалена з мережі або доступ до неї унеможливлено, або є рішення суду про видалення чи унеможливлення доступу.

Не несе відповідальності постачальник послуг проміжного характеру і за зміст переданої чи отриманої інформації, яка зберігається на запит отримувача послуг, та за шкоду, завдану внаслідок використання результатів таких послуг, за умови що у нього відсутні відомості про незаконну діяльність або факти чи обставини, які вказують на те, що діяльність має ознаки незаконної, або стосовно вимог про відшкодування збитків від такої незаконної діяльності, та постачальник після отримання таких відомостей вдається до швидких дій з метою усунення можливості доступу чи припинення доступу до інформації, у тому числі відповідно до вимог законодавства про авторське право і суміжні права.

Проте, якщо постачальник послуг проміжного характеру в інформаційній сфері є ініціатором передачі інформації, обирає її одержувача та може змінити її зміст, він зобов’язаний забезпечити прямий, простий, стабільний доступ інших учасників відносин у сфері електронної комерції наступної інформації:

• повне найменування юридичної особи або прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи – підприємця;
• місцезнаходження юридичної особи або місце реєстрації та місце фактичного проживання фізичної особи – підприємця;
• адреса електронної пошти;
• ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи – підприємця, або серія та номер паспорта для фізичної особи – підприємця, яка через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомила про це відповідний податковий орган і має відмітку в паспорті;
• відомості про ліцензію (серія, номер, строк дії та дата видачі);
• інші відомості, що відповідно до законодавства підлягають оприлюдненню.

У випадку зазначення вартості таких послуг постачальник послуг проміжного характеру зобов’язаний повідомити про включення податків у розрахунок їх вартості.

Всі електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Інформування покупців (замовників, споживачів) щодо товарів, робіт, послуг здійснюється на підставі вимог Закону України «Про рекламу».

Інформування може здійснюватися і шляхом направлення комерційних електронних повідомлень, однак з умовою, згоди на отримання таких повідомлень, наданої особою, якій такі повідомлення адресовані.

Без згоди комерційне електронне повідомлення може надсилатися особі лише за умови, що вона може відмовитися від подальшого отримання таких повідомлень. Для особи яка отримала комерційне електронне повідомлення без її згоди не може бути збільшено вартість наданих послуг проміжного характеру в інформаційній сфері.

Слід зазначити вимоги до комерційного електронного повідомлення:

• комерційне електронне повідомлення має чітко ідентифікуватися як таке;
• особа, від імені якої надсилається комерційне електронне повідомлення, зобов’язана забезпечити прямий, простий доступ осіб, яким воно адресовано, до відомостей, визначених статтею 7 цього Закону;
• комерційні електронні повідомлення щодо знижок, премій, заохочувальних подарунків тощо мають чітко ідентифікуватися як такі, а умови їх отримання мають бути доступними та викладатися у спосіб, що унеможливлює двозначне розуміння, а також відповідати вимогам законодавства про рекламу;
• інформація про вартість товару, роботи, послуги повинна містити відомості щодо включення податків у її розрахунок та, у разі доставки товару, – інформацію про вартість доставки.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою, та обов’язково повинен містити інформацію, крім визначених Цивільним кодексом України істотних умов для відповідного виду договору, про:

• технологію (порядок) укладення договору;
• порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору;
• можливість та порядок внесення змін до умов договору;
• спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту);
• порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами під час виконання ними своїх зобов’язань;
• технічні засоби ідентифікації сторони;
• порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту);
• посилання на умови, що включаються до договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа;
• спосіб зберігання та пред’явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них;
• умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів;
• можливість вибору мови, що використовується під час укладення та виконання договору та інші.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

• надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
• заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
• вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз’яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз’яснення логічно пов’язані з нею.

Місцем укладення електронного договору є місцезнаходження юридичної особи або місце фактичного проживання фізичної особи, яка є продавцем (виконавцем, постачальником) товарів, робіт, послуг, а момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар визначається згідно з положеннями Цивільного кодексу України. Однак, якщо предметом електронного договору є надання послуг у сфері електронної комерції, обов’язок постачальника перед споживачем вважається виконаним у момент, коли надана постачальником послуга відповідає властивостям, визначеним договором або законодавством. Також, електронним договором може визначатися інший момент виконання зобов’язань.

Особливістю є те, що покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину. Таким підтвердженням є квитанція, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у формі електронного документа із зазначенням відповідних відомостей згідно Закону України «Про електронну комерцію».

Розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства.

Оплата вважається неналежною і повинна бути повернута особі, яка її здійснила якщо особа не виконала всіх умов та/або не надала усіх відомостей визначених у пропозиції.

Звичайно у випадку невиконання всіх умов сторонами електронного договору сторони несуть відповідальність.

Що стосується постачальника послуг проміжного характеру в інформаційній сфері, то він:

• несе відповідальність за невиконання своїх зобов’язань у порядку, визначеному законом або відповідним договором про надання таких послуг;
• несе відповідальність за забезпечення технічного захисту інформації та здійснення контролю за ним у порядку, визначеному законодавством або відповідним договором про надання таких послуг.

Спори між учасниками відносин у сфері електронної комерції вирішуються в порядку, визначеному законодавством.

Проаналізувавши основні правові норми вбачається, що зроблено у напрямку багато чого. Однак, все ж таки законодавство України містить невелику кількість норм, в сфері регулювання електронної комерції. А ті які прийняті не завжди регулюють всі відносини електронної комерції, що стримує розвиток e-commerce в Україні.

Складності у пошуку покупців, або незнання норм міжнародної торгівлі є безумовною перешкодою для виходу бізнесу на нові майданчики, однак такою, що долається. Для розвитку e-commerce потрібні не тільки інтернет-магазини чи маркетплейси. В Україні потрібен розвиток інструментів, такі, як: митні умови, податкові умови, вільне переміщення валюти, наявність місцевих органів міжнародної сертифікації.

На сьогоднішній день світова економіка будується на невеликих підприємствах, з огляду на, що Україна має більш активніше працювати на побудову фундаменту для нових можливостей, яких надає e-commerce.

Надія Воронець

адвокат, АО Кравець і партнери для Юрист&Закон