Впровадження дистанційного судочинства, тобто активне застосування інформаційно-комунікаційних технологій у судових органах влади, вже досить тривалий час є одним із основних трендів у більшості держав світу. Підвищення ефективності судового захисту, поліпшення доступу до правосуддя, забезпечення відкритості, спрощення судових процедур, економія фінансових і людських ресурсів стали основними причинами поступової імплементації різних елементів електронного правосуддя.
З 2020 року стрімке поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, поєднане зі встановленням карантинних обмежень і запровадженням протиепідемічних заходів, а також введення з 24 лютого 2022 року воєнного стану на всій території України суттєво активізувало диджиталізацію системи правосуддя.
У надскладних умовах, неочікувано та надзвичайно швидко судам, як і іншим органам публічної адміністрації, довелося змінювати свої практики й процедури за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій.
З усіх елементів електронного правосуддя найбільшого розвитку та широкого застосування набув елемент так званого дистанційного судочинства – розгляд судової справи за допомогою сучасних технологій.
Наприклад, починаючи з березня 2020 року (у період активної фази пандемії), більшість судових засідань у всьому світі відбувалися в режимі відео- та аудіоконференцій, тобто без фізичної присутності учасників справи, працівників суду в залі судових засідань. Таке розширене використання дистанційного судового розгляду спочатку запроваджувалось як тимчасовий захід, але наразі уже абсолютно очевидним є те, що дистанційне судочинство стає одним із постійних способів здійснення правосуддя.
Право людини на судовий захист виступає одним із основоположних прав людини, яке не обмежується в умовах воєнного чи надзвичайного станів. Право на судовий захист гарантується як на рівні Конституції України, так і випливає із Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: права на справедливий суд та права на ефективний засіб юридичного захисту.
Разом з тим, сучасні події у світі вносять свої корективи та створюють виклик для реалізації прав людини. Зокрема, в умовах воєнного стану неабияких проблем зазнало правосуддя, оскільки судова влада реалізується за правилами, чітко визначеними процесуальними нормами. А вирішення спорів чи притягнення особи до юридичної відповідальності зазвичай відбувається за безпосередньої участі у судовому засіданні: самої особи, її представника та інших учасників судового засідання, в залежності від справи. Крім того, роботу судів забезпечує також апарат суду, який складається зі значної кількості службовців.
Формально введення воєнного стану не впливає на процес здійснення судочинства. Зокрема, відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється. Водночас на практиці забезпечити безперебійну роботу судів в період війни вкрай важко.
Загалом, ще навесні 2020 року законодавцем було надано можливість реалізувати право учасникам справи на справедливий судовий розгляд дистанційно.
Державна судова адміністрація у свою чергу розробила порядок проведення відеоконференцзв’язку під час судового засідання за участі сторін поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Таким чином, було передбачено використання системи EasyCon або інших доступних для суду та учасників судового процесу засобів, що забезпечують проведення судових засідань в режимі відеоконференцзв’язку.
Такий механізм проведення судових засідань в дистанційному форматі, без присутності учасника справи безпосередньо в залі судового засідання, допоміг певною мірою нормалізувати здійснення правосуддя. Проте практика показує, що умови воєнного стану перешкоджають реалізувати права осіб на розгляд їх справи судом навіть у такий спосіб.
Так, наразі в Україні відсутнє повністю безпечне місце і чи не щодня у кожній місцевості нашої держави тривають повітряні тривоги, що в свою чергу передбачає необхідність судді, секретаря судового засідання, а також учасників справи переміститись в укриття. Ігнорування зазначених вказівок, як відомо, може мати трагічні наслідки.
Вказане тягне за собою вимушене переривання судових засідань з метою забезпечення безпеки. Кількість таких вимушених «переривань» за день може бути різна, як і різна їх тривалість, що у свою чергу призводить до порушення процесуальних строків розгляду справи. Тому зазначена проблема потребує свого подальшого опрацювання та вирішення з урахуванням імперативних засад судочинства та необхідності забезпечення безпеки працівників суду та учасників справи.
Окрім того, подальші кроки розширення можливостей дистанційного судочинства потребують також технічного та нормативного підґрунтя.
Також важливим аспектом дистанційного судочинства є запровадження проекту «Електронний суд», завдяки якому учасники судових процесів мають змогу значно заощадити такі важливі ресурси, як час і гроші. Поступове переведення судового процесу із суто паперового в електронний є досить логічним рішенням.
«Електронний суд» – це один із сервісів Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, доступ до якого здійснюється після реєстрації користувачем електронного кабінету. Даний сервіс забезпечує обмін електронними документами між учасниками судового процесу та надає можливість користувачеві подавати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в електронному вигляді, знайомитись із матеріалами справи, а також отримувати судові рішення та інші електронні документи.
Разом з тим, незважаючи на позитивні сторони нововведення, воно не позбавлене деяких недоліків, серед них можна зазначити те, що вимагає високого рівня захищеності інформації, обмеженість застосування щодо певних категорій спорів , недоступність певним категоріям громадян (вікові, майнові особливості). Також однією з проблем, є низька довіра населення.
Крім того, слід зазначити, що наразі далеко не всі суди України приєднались до підсистеми «Електронний суд», що в свою чергу уповільнює застосування повною мірою можливостей та ресурсів цієї підсистеми. Також у більшості судів відсутнє достатнє методичне, матеріально-технічне та кадрове забезпечення для виконання поставлених завдань, необхідних для повноцінного функціонування даного сервісу.
Отже, дистанційне судочинство дає змогу громадянам отримати доступ до правосуддя, незважаючи на складні обставини сьогодення, і його застосування можливе в усіх формах судочинства. Дійсно, Україна демонструє неабиякі результати цифрової трансформації у сфері надання державних послуг. Разом з тим, що стосується судової системи, ще необхідно зробити багато, включно з впровадженням дистанційного правосуддя. Це вирішило б не лише нагальні проблеми українського судочинства, зокрема гарантувало б безпеку всіх учасників судових засідань та забезпечило б своєчасний розгляд справ, але і намітило б шлях для подальшого впровадження загальновизнаних стандартів правосуддя в Україні.
Інна Цесельська
Адвокат АО Кравець і партнери
