При заключении брака мы подписали брачный договор, где было расписано, кому что достается в случае развода, включая ребенка (детей). К сожалению, наш союз дал трещину, мы разводимся. И вдруг выясняется, что брачный договор может быть признан недействительным! Так ли это? Если да, в каких случаях? Что не грозит и могу ли я оспорить отмену брачного договора? И если так, зачем мне его заключать?
Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у Сімейному кодексі України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками. Поряд з цим, потрібно пам`ятати, що жінка та чоловік мають рівні права і обов’язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї.
Сімейний кодекс України, зокрема стаття 9 цього Кодексу, визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам Сімейного кодексу України, іншим законам та моральним засадам суспільства.
Оскільки, договір, в тому числі шлюбний договір, передусім є категорією цивільного права, то у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей Цивільного кодексу України (ст.ст. 3, 6) щодо свободи договору, а також глав 52, 53 Цивільного кодексу України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.
Так, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.
Отже, принцип свободи договору є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Таким чином, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо:
1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства;
2) заборона випливає із змісту акта законодавства;
3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.
Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов’язки подружжя як батьків. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Також, у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 Сімейного кодексу України і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.
Так, шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.
Про необхідність застосування норм Цивільного кодексу України при визнанні шлюбного договору недійсним міститься вказівка і у статті 103 Сімейного кодексу України.
Виходячи зі змісту статей 9, 103 Сімейного кодексу України, статей 203, 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог:
1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства;
2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У частинах четвертій, п’ятій статті 93 СК України містяться обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
В свою чергу, категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище» має оціночний характер і підлягає доведенню.
Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», якщо шлюбним договором змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідно виходити з умов такого договору. При цьому, слід мати на увазі, що в силу ч. 4 ст. 93, ч. 1 ст. 103 СК положення шлюбного договору, що ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійсними з підстав, установлених ЦК.
При розгляді справ цієї категорії суди досліджують, в тому числі, чи не є умови шлюбного договору такими, що суперечать закону та ставлять сторін у надзвичайно невигідне матеріальне становище, чи не обмежені умови шлюбного договору права обох сторін.
Окрім того, як свідчення того, що умови шлюбного договору повністю відповідають волевиявленню сторін договору, окремому дослідженню підлягає питання, чи попередньо ознайомлені сторони при укладені договору з правовими наслідками недодержання при вчинені правочинів вимог закону, чи усвідомлювали вони природу правочину та значення своїх дій, чи перебували при здоровому розумі та ясній пам’яті, чи діяли добровільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психічного, чи був їм відомий зміст шлюбного договору при його укладенні, чи підписаний договір сторонами.
Також, судом може досліджуватися питання, чи не суперечать умови укладеного сторонами шлюбного договору вимогам ст.ст. 60, 97 Сімейного кодексу України, оскільки ст. 97 Сімейного кодексу України передбачає право подружжя домовитися про непоширення на майно, набуте ними в період шлюбу, положень ст. 60 цього Кодексу.
Таким чином, шлюбний договір неможливо визнати недійсним, якщо він укладений з урахуванням вищевикладених вимог, а тому задля того, щоб такий договір не було визнано недійсним в судовому порядку сторони договору мають дотримуватися вимог чинного законодавства та бути обізнаними з вимогами, які мають бути дотримані при укладені шлюбного договору.
Адвокат, Адвокатське об’єднання «Кравець і партнери»
Мар’яна Назаренко