Утилізація автомобілів – гроші які держава втрачає

За кордоном утилiзувати старе авто — звична справа. Тобi ще й за це можуть заплатити! Ну а в Українi автовласники тримають старi машини в гаражах, у дворах або ж покидають напризволяще у болотах чи в лiсах.

Невже старi чи побитi автiвки нiкому в нашiй країнi не потрiбнi? Адже у свiтi це доволi прибутковий бiзнес!

Про проблему утилiзацiї старих автомобiлiв мова йде вже декілька років, Урядом, навіть, створювалися спроби налагодити таку систему, яка приносила б дохід, як власникам старих авто, так і державі.

Проте, на сьогоднішній день Закон України «Про утилізацію транспортних засобів», в статті 7 якого чітко прописані правила утилізації т/з, фактично не діє, адже з моменту його прийняття і до сьогодні громадяни та підприємства майже не користуються послугами суб’єктів господарювання, які здійснюють утилізацію старих автомобілів або тих, які втрапили в серйозні ДТП, хоча Наказом Міністерства Екології та природних ресурсів України «Про затвердження Порядку формування та ведення Державного реєстру суб’єктів господарювання, які здійснюють приймання та/або розбирання транспортних засобів, що утилізуються» від 15.08.2013 № 350, навіть, створено Державний реєстр таких підприємств.

Тим не менш, у 2015 році діяла «мотиваційна» програма лояльності, яка полягала у наступному: кожен, хто віддавав свій транспортний засіб, знятий з реєстрації, на утилізацію, міг отримати сертифікат на 12 000 грн на покупку нового вітчизняного авто, вартістю не більше 100 000 грн. Проте, така програма не набула широко розголосу та згодом була відмінена, втім як і екологічний податок на утилізацію при купівлі нового авто.

Сьогодні власникам старих автівок набагато вигідніше віддати свого чотириколесного друга на розбірку деталей або металобрухт, адже у результаті цих дій вони, хоча б отримають якісь мінімальні кошти.

Міжнародний досвід з утилiзацiї зношених транспортних засобів, зокрема, дуже поширений в Європі, а в Сполучених Штатах Америки — це взагалі бiзнес з оборотом у 8 мiльярдiв доларiв щороку!

Наприклад, на утилiзацiйному пунктi в Iталiї власник авто не сплачує грошi за його утилiзацiю, сама фiрма може прислати евакуатор за автомобiлем та навiть заплатити власниковi 200 — 300 євро.

У Нiмеччинi з 1997 року всi автовиробники та iмпортери зобов’язанi приймати назад виробленi чи завезенi ними транспортнi засоби для утилiзацiї безоплатно.

У Францiї транспортнi засоби також приймають безоплатно, за винятком тих, у яких немає двигуна, частини кузова тощо. Проте кожен власник машини, котру не експлуатують, зобов’язаний передати її на утилiзацiю. У разi залишення автомобiля поза межами утилiзацiйного пункту законодавством передбачено штраф у розмiрi 75 тисяч євро та 2 роки ув’язнення.

Щороку у світі такі підприємства забезпечують понад 1,5 млн. робочих місць та утилізацію близько 35 млн авто, враховуючи, що середній вік автомобіля не перевищує 10 років.

$250 млрд — вартість продукції, з отриманих після вторинної переробки автомобілів. Їх утилізація — прибутковий бізнес. Підприємства сервісу реалізують запасні частини і деталі зі старих транспортних засобів, а вторинна сировина (чорні, кольорові і дорогоцінні метали, пластмаси, скло, текстиль) реалізується підприємствам металургійної та хімічної промисловості.

 У багатьох країнах світу при здачі автомобіля на утилізацію, власникові такого авто виплачується винагорода. Світові автоконцерни, виплачували премії за старі автомобілі в обмін на нові з доплатою. На утилізаційну програму уряд Німечиини витратив 5 млрд Євро. Росія запустила програму «Гроші за автохлам», витративши на неї, в цілому 36 млрд рублів (що дорівнює близько $ 1,1 млрд).

Що ж стосується отримання компенсації, свідомими громадянами України, які все ж ризикують віддати свій т/з на утилізацію, то такі дії чинним законодавством України не передбачені.

Єдине, що передбачає Закон «Про утилізацію» в статті 9 щодо компенсації, це відповідальність за невиконання зобов’язань з утилізації транспортних засобів, тобто суб’єкт господарювання, який взяв на себе зобов’язання забезпечити утилізацію знятих з обліку транспортних засобів відповідно до цього Закону, або його правонаступник відшкодовує власнику такого транспортного засобу документально підтверджені витрати, що були ним здійснені у зв’язку з утилізацією такого транспортного засобу у разі відмови від його утилізації.

Стосовно відповідальності за недотримання закону, то обмовка про це є в статті 9 Закону «Про утилізацію», проте вона стосується більше порушення правил утилізації транспортних засобів, що тягне за собою відповідальність, встановлену чинним законодавством.

Однак, невиконання вимог чинного законодавства щодо утилізації старих т/з може потягнути за собою наслідки, у вигляді адміністративної, дисциплінарної, кримінальної та цивільно-правової відповідальності порушників. Зокрема, мова йде, наприклад, про порушення статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього середовища», яка передбачає відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Також, згідно цього Закону, відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у:

а) порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

б) порушенні норм екологічної безпеки.

Порушення вимог щодо утилізації т/з, в цілому, можна розглядати в розрізі цих двох пунктів, адже, старі авто мають властивості забруднювати навколишнє середовище, шляхом викиду залишків мастила, кислот, більшої кількості шкідливих викидів, внаслідок згоряння пального через старі двигуни, ржавіння автомобільного кузова тощо.

Стаття 4 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» встановлює права громадян на:

  • безпечні для здоров’я і життя харчові продукти, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище;
  • відшкодування шкоди, завданої їх здоров’ю внаслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства.

Також, передбачається і кримінальна відповідальність за злочини проти довкілля, в тому числі, за порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 КК України).

Отже, в принципі, будь-яка особа може подати позов до суду на власника старого авто, який не утилізував свій т/з, якщо вважатиме, що це авто створює шкідливі умови для нього, або оточуючих людей, або навколишнього середовища в цілому.

Постає питання, чому ж інші країни світу вже давно знайшли в утилізації старих авто чимало плюсів, закріпили на законодавчому рівні відповідальність за ухилення від утилізації, вміють заробляти на цьому гроші, надають чималій кількості людей робочі місця і стимулюють власників старих автомобілів до покупки нових, вітчизняних, більш сучасних та екологічно безпечних транспортних засобів.

Цілком зрозумілим стають дії власників таких авто, які віддають їх на металобрухт, продають робочі деталі, салон тощо, адже компенсацію у 12 000 грн на покупку нового вітчизняного авто, вартістю не більше 100 000 грн, навряд чи можна назвати мотиваційною програмою громадян, тоді як в у Німеччині, наприклад, в 2009 році виплачували за старий автомобіль 2500 євро.

Давайте подивимось правді у вічі – який відсоток громадян нашої країни купують вітчизняні авто? Мабуть, не більше 7%, тоді як зацікавити людину утилізувати своє старе авто?

Для цього, першочергово, необхідно, щоб Уряд виділив кошти на таку діяльність, створив адекватну мотивуючу програму, налагодив співпрацю зі світовими автомобільними концернами, і, що є найбільш важливим, понизив податок на розмитнення закордонних авто, адже, чимала кількість людей їздить на надзвичайно старих автомобілях, яким вже більше 25 років і, які не є безпечними, ані для самих власників таких авто, ані для навколишнього середовища, через те, що вони просто не мають змоги купити собі нового чотириколесного друга.

Василина Вороніна
юрист, Адвокатська компанія Кравець і партнери