Якщо лікар не може принести користі, нехай він не шкодить

Як свідчить латинське прислів’я: «Errare humanum est» – «Кожній людині властиво помилятися», і, на жаль, лікарі не є виключенням в даному випадку. На жаль, тому що, саме їм ми довіряємо наше життя та здоров’я, і ці помилки можуть дорого нам коштувати.

Лікар — це фахівець із повною вищою медичною освітою, який в установленому законом порядку постійно займається підтримкою або відновленням людського здоров’я, через запобігання (профілактика), розпізнавання (діагностика) та лікування захворювань і травм. Це можливо завдяки ґрунтовним знанням з анатомії, фізіології, хвороб і лікування, науки медицини, його досвіду та практики. Проте, яким би досвідченим та кваліфікованим лікар не був, помилки все одно трапляються у практиці майже кожного медичного працівника. Питання полягає лише в тому, що стає причиною таких дефектів, які наслідки вони за собою тягнуть, що в свою чергу дає можливість встановити чи виходить кожна конкретна ситуація за межі медицини, імплементуючись в правове поле, що дозволяє говорити про притягнення особи – медичного працівника до відповідальності.

Стаття 3 Конституції України визначає: людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Це положення покладено в основу всіх відносин, що регулюються нормативно – правовими актами, як на міжнародному, так і на національному рівні. Дане правило є основоположним для лікарів, завданням яких є зберегти це життя та здоров’я.

Історичний екскурс щодо поняття «лікарська помилка»

Лікарська професія є однією з найдавніших, і очевидним є те, що виникнення поняття «лікарська помилка» збігається в часі з появою даного виду занять.

Про відповідальність лікарів за невдале лікування пацієнтів згадується ще в стародавніх джерелах права, таких як Закони Хамурапі, Законах ХІІ таблиць Стародавнього Рима. Так, наприклад, в Законах Хамурапі зазначалося: «Якщо лікар робить кому-небудь важку операцію мідним ножем і заподіює йому смерть, знімає кому-небудь більмо й позбавляє його ока, то необхідно відітнути йому руки».

В епоху античності, відповідальність лікарів за помилки стала менш небезпечною для їхнього життя. Хоча, деякі норми тогочасних джерел права і містили положення щодо смертної кари чи калічення, все ж таки більша частина покарань була саме у формі штрафів.

В період Середньовіччя лікарів в основному позбавляли медичної практики за дефекти у лікуванні, проте не виключенням були і випадки спалювання на вогнищі.

З приходом просвітницьких часів все частіше поставало питання про необхідність правової регламентації відповідальності медичних працівників за помилки в професійній діяльності, що завдало шкоду пацієнту.

На теренах сучасної України та Росії термін «лікарська помилка» вперше вжив лікар Пирогов М.І. Він звертав увагу на необхідність детального аналізу причин медичних помилок, а також запропонував їх класифікацію в залежності від етапу медичного процесу: діагностичні, тактичні, технічні, деонтологічні тощо.

Слід звернути особливу увагу на те, що визначення поняття «лікарська помилка» національне законодавство не містить. Незважаючи на те, що дане явище часто згадуюється і в науковій і в навчальній літературі, не рідкими є випадки, коли різні автори під одним і тим же терміном розуміють різні поняття.

Для прикладу наведемо визначення даного поняття, що міститься в Юридичній енциклопедії за редакцією Шемшученко Ю.С. – лікарська помилка – хибні висновки і дії лікаря при встановленні діагнозу захворювання, визначенні тактики і методики його лікування.

Визначення і закріплення даного поняття є необхідним з метою надання можливості регламентації наслідків таких помилок. На думку більшості вчених у даній галузі лікарська помилка так чи інакше нерозривно пов’язана з дефектами надання медичної допомоги.

Найбільш поширеним визначенням поняття «лікарська помилка» є наступне: лікарська помилка – дефект надання медичної допомоги, що пов’язаний з неправильними діями медичного персоналу, який характеризується добросовісною помилкою за відсутності ознак умисного або необережного злочину. З цього визначення випливає, що лікарська помилка виникає при добросовісному відношенні медика до своїх обов’язків, коли немає причин говорити про наявність ознак складу злочину. Проте, як вже говорилося, існують і інші визначення.

Також актуальним є розгляд поняття «лікарська помилка» у більш широкому розумінні – «медична помилка», оскільки такі помилки досить часто трапляються і в роботі, як старшого, так і молодшого медичного персоналу.

Суб’єктивний чи об’єктивний фактор?

Медики в своїй більшості схильні пов’язувати лікарські помилки зі складністю людського організму і неконтрольованістю патології, на яку впливає лікування. Такі твердження відкидають саму можливість відповідальності лікаря за помилку, оскільки вона розглядається як явище, що аж ніяк не може залежати від особи, яка проводить лікування.

В свою чергу протилежною є думка представників іншої групи, до якої входять здебільшого юристи та деякі науковці – медики. Вони стверджують, що помилки лікарів завжди супроводжуються таким елементом як вина, а отже, відповідальність повинна наступати у будь-якому випадку. Проте, єдиного підходу щодо кваліфікації дій особи при лікарській помилці – винне чи необережне діяння – навіть серед прихильників даного табору немає.

Незважаючи на два вищезазначені діаметрально протилежні підходи до розкриття суті поняття «лікарська помилка», істину треба шукати десь між ними.

Важливим є те, що лікарська помилка завжди зумовлена суб’єктивними чи об’єктивними факторами. Саме від того, який фактор був присутнім і залежить настання відповідальності особи. Більш того, ці дві групи факторів можна покласти в основу класифікації медичних помилок.

Суб’єктивними факторами лікарських помилок є: недостатній досвід медичного працівника; недостатнє обстеження хворого; неправильна інтерпретація лабораторних та інструментальних досліджень; недооцінка або переоцінка результатів консультацій інших фахівців тощо.

Вважається, що частіше всього лікарські помилки виникають внаслідок недостатнього рівня знань та малого досвіду лікарів, неможливості глибоко та всебічно дослідити важко хворого з причини його стану або обмеженої кількості часу.

Помилки, викликані суб’єктивним факторами, це помилки, яких припускаються лікарі, які необґрунтовано відступають від медичних стандартів, діють необережно, самовпевнено чи допускають необґрунтований ризик при недостатності досвіду чи знань.

До об’єктивних факторів можна віднести, зокрема,

• недосконалість медичної науки на даному етапі її розвитку,

• несприятливі умов або обставин здійснення медичного втручання,

• об’єктивні труднощі діагностики деяких захворювань,

• атиповий розвиток захворювання, індивідуальні аномалії анатомічної будови тіла чи функціонування організму пацієнта,

• алергічні реакції, які неможливо було передбачити при стандартному медичному втручанні (діагностуванні чи лікуванні).

Для прикладу можна навести випадок, коли пацієнтка померла при змазуванні ясен анастетиком перед видаленням зуба. Будь-яких хворобливих змін, якими можна було б пояснити цю смерть, при дослідженні трупа пацієнтки не виявлено. При хімічному дослідженні препарату, який протягом того ж дня застосовувався щодо інших пацієнтів, сторонніх домішок не встановлено.

Тобто, суб’єктивними будуть фактори, які пов’язані з особою та діями (бездіяльністю) медичного працівника, а об’єктивними — всі інші, які заважали йому надати належну медичну допомогу. Отже, другий тип медичних помилок не залежить від особи медичного працівника.

Проводячи аналіз факторів, які призводять до виникнення лікарських помилок, можна дійти до наступного висновку: присутність будь-якого суб’єктивного фактору передбачає наявність вини медичного працівника. Необхідно зробити наголос, що вина у даному випадку є у формі необережності, оскільки наявність умислу автоматично переводить діяння в ряд злочинів.

Відповідальність

Жоден лікар не застрахований від помилок у своїй практиці. Як вже зазначалося, за наявності суб’єктивного фактору у діянні медик може нести юридичну відповідальність.

Якщо шкода заподіяна працівником клініки, то пацієнт може використовувати кілька можливостей для захисту своїх порушених прав шляхом подання позовної заяви:

• проти конкретної фізичної особи (лікаря), з боку якого, на його думку, мало місце нанесення шкоди – кримінальна справа

• проти клініки – цивільна та кримінальна справа

• проти обох, залучаючи клініку в якості співвідповідача – цивільна та кримінальна справа

На практиці багато позовів подаються проти установ охорони здоров’я. Відповідальність медичного закладу базується на обов’язку надавати медичну допомогу пацієнтам та обов’язку нести солідарну відповідальність за необережні дії своїх співробітників.

Так, ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України передбачено відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою, а саме: юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Хотілося б наголосити, що лікарська помилка тягне за собою кримінальну відповідальність у випадку наявності вини особи та причинно – наслідкового зв’язку між діями лікаря та наслідками, що потягли смерть чи ушкодження здоров’я пацієнта.

Тобто, дії медичного працівника в конкретному випадку були об’єктивно неправильними, що знаходяться в суперечності з загальновизнаними і загальноприйнятими правилами медицини. При цьому, медичний працівник в силу отриманої освіти та займаної посади повинен був усвідомлювати, що дії його є неправильними і тому можуть заподіяти шкоду хворому. Ці об’єктивно неправильні дії сприяли настанню несприятливих наслідків – смерті хворого або заподіяння істотної шкоди його здоров’ю.

Умисне скоєння злочину у сфері медицини зустрічається не так часто. В переважній більшості випадків правопорушення медичними працівниками вчиняються з необережності (діяння, вчинене з необережності чи недбалості).

При встановленні того, чи мала місце недбалість, суди дотримуються тих же визначень, які вони використовують при розгляді будь-яких інших цивільних позовів або кримінальних справ. Головне питання, на який потрібно відповісти судді – чи мало місце неналежне виконання лікарем свої обов’язків? Іншими словами, чи було лікування, застосоване лікарем, нижче того стандарту лікування, який встановлено законом, і, отже, чи можна говорити про наявність цивільно-правового порушення або кримінально караного діяння.

З аналізу судової практики видно, що більша частка позовів по так званим «медичним справам» завершується відмовою у позові пацієнта або його родичів.

Проте, для прикладу можна привести рішення Городоцького районного суду Львівської області, яким було задоволено позов пацієнтки щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої неналежним виконанням професійних обов’язків медичними працівниками акушерсько-гінекологічного відділення Городоцької ЦРЛ, що призвело до смерті дитини під час прийняття пологів у породіллі. Суд постановив стягнути з Комунального закладу Городоцької центральної районної лікарні на користь позивача 303 грн. 16 коп. матеріальної та 30 000 грн. моральної (немайнової) шкоди, а всього 30303 грн. 16 коп.

Необхідність змін

Підсумовуючи вищевикладене хотілося б додати про необхідність проведення великого обсягу роботи в даній сфері, починаючи із закріплення в законодавстві поняття «лікарська помилка» або у більш ширшому його значенні – «медична помилка». Це дозволить усунути всі суперечності щодо визначення даного поняття, виключить ряд випадків, які взагалі не можуть призвести до настання відповідальності лікаря, а з іншого боку – не дозволить її уникнути винній особі.

Як би там не було, необхідно говорити про зміни у всіх ланках системи охорони здоров’я. Мета, на мою думку, повинна полягати не в концентрації на покаранні конкретного медичного працівника, а на проведенні масштабних реформ, які б мінімізували фактори виникнення лікарських помилок.

Досить влучними у цьому контексті є рекомендації, викладені у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Биржиковський проти Польщі». У ньому зазначено, що помилки, до яких спричинилися медичні працівники, треба швидко з’ясовувати, ця інформація має невідкладно бути поширена серед персоналу медичної установи, аби не допустити повторення негативного досвіду в майбутньому, а відтак, гарантувати пацієнтам надання якісніших послуг.

Яна Бабенко
Юрист, Адвокатської компанії Кравець і партнери для Юридичної газети

Leave a Comment

Your email address will not be published. Required fields are marked *

Scroll to Top

Заказ обратного звонка

    Callback order